Авторський храм
Аудіогід Білий храм (Wat Rong Khun)
Старий храм села поблизу Чіанграя, що виріс біля струмка каламутної води і який місцевий художник від 1997 року добудовує власним коштом із білого гіпсу й дзеркал, сховавши всередині пекло з поп-ікон.
- 90 хв аудіо
- Сучасне буддійське мистецтво
Ват Ронг Кхун названий за селом Бан Ронг Кхун, яке близько 1887 року заснували кілька родин біля струмка каламутної води. Його перший убосот, збудований 1964 року, до 1995-го так занепав, що його знесли, а будівництво нового зупинилося на півдорозі через тайську економічну кризу. 1997 року художник Чалермчай Косітпіпат, уродженець самого села, запропонував закінчити його за власні гроші й на власний смак: зал суцільно білий, усіяний уламками дзеркал, із триярусним дахом і безліччю змій-наг.
Навпроти білого убосоту, що уособлює розум, здіймається золота, пишно оздоблена будівля, яка уособлює тіло й прив'язаність до грошей. У ній розташовані вбиральні. І саме через цю вбиральню 2015 року художник заборонив вхід усім китайським туристам, заборону, яку скасував трохи більш ніж за добу й закінчив визнанням, що не готовим виявився він сам.
Що подивитися
- Міст рук — Сотні ліпних рук, що символізують бажання перед Брамою неба
- Білий убосот — Гіпс і уламки дзеркал під триярусним дахом, заселеним нагами
- Фрески поп-пекла — Майкл Джексон, Нео й Фредді Крюгер серед помаранчевого полум'я
- Золота будівля — Вбиральні комплексу, алегорія тіла й грошей навпроти білого розуму
- Дзвіниця 2016 року — Дзвін майже чорного золота біля дерева бодхі
На околиці Чіанграя Білий храм (วัดร่องขุ่น, Wat Rong Khun) сліпить здалеку: суцільно білий посвятний зал, усипаний уламками дзеркал, що повертають сонце, оточений зміями-нагами, постатями демонів і ставком. Він схожий на листівку, та насправді це живий, незавершений і суперечливий твір. Від 1997 року його зводить житель села, художник Чалермчай Косітпіпат, за власні гроші, за власними кресленнями і з характером, що не раз потрапляв до газет.
Історія Ват Ронг Кхун починається задовго до гіпсу й дзеркал. Близько 1887 року, 2430-го за буддійським літочисленням, кілька родин оселилися, щоб обробляти землю біля невеликого струмка каламутної води, що впадає в річку Мае Лао; від цього каламутного струмка походить назва села Бан Ронг Кхун і храму. Перший убосот 1964 року збудував настоятель Пхра Саваі Чакхаро; до 1995 року він так занепав, що в ньому вже не можна було правити обряди, і його знесли. Будівництво нового почалося в лютому 1996 року й майже одразу зупинилося, без коштів, коли луснула тайська економічна бульбашка. Тому одні довідники датують початок 1996 роком, а інші 1997-м, коли проєкт узяв на себе художник: обидві дати розповідають про різні частини однієї історії.
Архітектуру Ват Ронг Кхун читаєш як проповідь у камені й ліпнині. Дорога до убосоту веде мостом через ставок, перед морем простягнутих рук, що символізують нестримне бажання; білий убосот уособлює розум, а золота будівля, що врівноважує його, — тіло й прив’язаність до грошей. Всередині білий колір поступається помаранчевому полум’ю й обличчям демонів, серед яких визирають персонажі кіно й сучасності. Це поєднання буддійської іконографії та попкультури дехто назвав блюзнірським, а храм не отримує державної підтримки, на відміну від інших тайських храмів. Чалермчай, який вклав понад 40 мільйонів батів, обмежує кожну пожертву 10 000 батів, щоб жоден великий донор не міг впливати на твір.
Художник обстоює храм з тією самою впертістю, з якою його будує. У лютому 2017 року, коли в аеропортах і супермаркетах Таїланду з’явилися вироблені в Китаї коробки шоколаду із зображенням храму, він скликав пресу й заявив, що Ват Ронг Кхун належить громадянам Таїланду і навіть його власна родина не може на ньому заробляти. Компанія врешті попросила в нього вибачення, і він погодився за умови, що коробки приберуть, а 500 000 батів пожертвують школі для сліпих у Чіанграї. Двома роками раніше, у вересні 2015 року, одне з фото зі зйомки з китайською моделлю так обурило його неповагою до релігії, що сам художник позував перед камерами, показуючи, як це слід робити.
У задній частині комплексу, за житлом настоятеля, біла арка з написом «колодязь бажань» відкриває шлях до ставка з багатоярусним лотосом посередині. Відвідувачі мовчки загадують бажання й кидають монети, щоб вони залишилися на найвищому ярусі, хоч це майже нікому не вдається, і дно встелене монетами бат. З найближчих гілок на них дивиться галерея білих голів із пап’є-маше, голів кінозлодіїв — від Фредді Крюгера до Геллбоя.
Щоб дізнатися, що подивитися у Ват Ронг Кхун, аудіогід проводить ним за п’ять зупинок і 90 хвилин: вхідна площа, став кіннарі, міст рук, внутрішні фрески та золота будівля. Остаточної дати завершення будівництва ніхто не називає: за горизонт править 2070 рік, а 2017 року ще говорили щонайменше про п’ятдесят років. Це храм, який відвідують, поки його будують.
Приказка, що протиставляє небо Чалермчая пеклу Тхавана, завершується на півночі міста, у Чорному домі. Синій храм створив Сала Нок, який навчався поруч із Чалермчаєм у цьому самому храмі, а Ват Хуай Пла Канг — ще один недавній білий храм, зведений на руїнах попереднього.
Білий храм із назвою каламутної води
Ват Ронг Кхун
Коротко про цю зупинку
Маршрут починається на вхідній площі, навпроти убосоту. Звідси будівлю видно цілком, сліпучу, з триярусним дахом і кількома зображеннями Будди в медитації перед нею. Важко пов’язати цей образ з назвою, яку він носить: Ронг Кхун натякає на невеликий струмок каламутної води, біля якого близько 1887 року кілька родин оселилися обробляти землю, за крок від річки Мае Лао.
Храм цього села мав скромне життя. Настоятель Пхра Саваі Чакхаро, який очолював його від 1956 року, звів перший убосот у 1964-му. Тридцять років по тому він так занепав, що в ньому вже не можна було правити обряди, а оселилася велика колонія кажанів; його знесли 3 червня 1995 року. 3 лютого 1996 року почалося будівництво нового, але встигли завершити лише конструкцію центральної частини, коли тайська економічна криза лишила храм без грошей.
Тут на сцену виходить Чалермчай Косітпіпат, уродженець самого Бан Ронг Кхуна. 1997 року, у 42 роки, він запропонував закінчити убосот зі своєї кишені, змінив плани на свій смак і відчинив комплекс для відвідувачів. Перед фасадом аудіогід розповідає, як зруйнований сільський храм став справою цілого життя.
Фасад, який автор хотів знести
Став кіннарі
Коротко про цю зупинку
На березі ставка, перед убосотом, здіймаються дві кіннарі, напівжінки-напівптахи з буддійської міфології. З цього місця фасад здається досконалим, і саме тому дивує, наскільки крихким він колись виявився. 5 травня 2014 року землетрус магнітудою 6,3 з епіцентром у Мае Лао обсипав стіни убосоту, відшарував плитки, зламав шпиль реліквійника і пошкодив розпис. Храм закрився з наступного дня. Реальний розмір збитків розповідають по-різному: за одними версіями, розпис повністю втрачено; за висновком інженерів, пошкодження часткові.
6 травня Чалермчай оголосив, що знесе храм і не відбудовуватиме його. Наступного дня, коли команда інженерів засвідчила, що конструкція ціла, він пообіцяв відреставрувати його за два роки, і комплекс знову відчинився 8 травня. Що стояло за тією заявою, питання спірне: за однією з версій, сам художник визнав того ж 7 травня, що це був ефектний жест, аби перевірити, чи дбає уряд про храм і довколишні села, і того дня отримав обіцянки допомоги від уряду, компаній, війська Чіанграя та кількох університетів.
Через два місяці, 19 липня 2014 року, провінція Чіанграй влаштувала тут суеб чата муанг, північний обряд продовження долі міста, з процесією й дев’ятьма співаючими ченцями, щоб повернути мешканцям бадьорість. Біля ставка оповідь зупиняється на днях, коли Білий храм здавався приреченим.
Руки, що благають перед мостом
Руки під мостом
Коротко про цю зупинку
До убосоту не йдуть прямою лінією: доступ веде білим мостом через ставок, і шлях задуманий як оповідь, яку проходиш тілом. Перед мостом із землі виростають сотні ліпних рук, що тягнуться до перехожого; вони символізують нестримне бажання й страждання. На початку мосту чекає паща Мари, царя демонів, образу пристрастей серця, які слід залишити позаду.
Міст уособлює перехід від кола переродженнів до землі Будди, а на його поручнях визирають постаті асур. По той бік Браму неба охороняють дві велетенські постаті, що зображують Смерть і Раху, того, хто вирішує долю померлих.
Пройти цей відрізок означає перейти від бажання до розуму, від світу благальних рук до білизни убосоту. На початку мосту аудіогід розкриває сенс кожної постаті на шляху.
Нео й Майкл Джексон серед полум’я
Фрески убосоту
Коротко про цю зупинку
Усередині убосоту білий колір закінчується. Фрески вибухають помаранчевим полум’ям і обличчями демонів, а серед них з’являються знайомі лиця: Майкл Джексон, Нео з Матриці, Фредді Крюгер і Термінатор T-800, поруч із терактом на Всесвітній торговий центр. Пекло цього храму населене сучасним світом. Усередині фотографувати заборонено, тож ці розписи можна побачити лише наживо.
Таке поєднання сподобалося не всім: дехто вважає його блюзнірським. І це не перший раз, коли твір Чалермчая викликає таку дискусію. Між 1988 і 1992 роками він розписав тайський храм Буддападіпа в Лондоні, який від відкриття критикували ті, хто стверджував, що це не справжнє тайське мистецтво.
Перед фресками аудіогід пояснює, чому художник, якого звинувачували в тому, що він не творить тайського мистецтва, вирішив наповнити поп-іконами серце буддійського храму.
Золото, що береже вбиральні
Золота будівля вбиралень
Коротко про цю зупинку
Маршрут завершується перед золотою, пишно оздобленою будівлею, великим контрапунктом убосоту. Якщо білий колір уособлює розум, то золото — тіло й прив’язаність до грошей. Усередині розташовані вбиральні. А гроші тут мають власні правила: Чалермчай платить за твір зі своєї кишені, понад 40 мільйонів батів, і обмежує кожну пожертву 10 000 батів. Перші 19 років відвідування було безкоштовним; від 1 жовтня 2016 року іноземці платять за вхід, тоді 50 батів, а з 1 січня 2026 року 200, разом із печерою-експозицією, тоді як таїландці й далі входять безкоштовно.
Саме ця вбиральня стала героїнею одного з найгучніших епізодів храму. На початку лютого 2015 року тайський відвідувач поскаржився на стан, у якому її застав, і художник, розлючений, заборонив вхід усім китайським туристам: цілі автобуси мусили задовольнитися фотографуванням храму зі стоянки. Він збирався зачинитися на три дні, але скасував заборону трохи більш ніж за добу, побачивши, що це несправедливо до тих, хто поводиться добре. Застеріг, що в разі повторення гіди прибиратимуть власними руками. Через рік він підсумував це різкою фразою: не готовим був він сам. Він оновив вбиральні, вклавши близько 10 мільйонів батів, і найняв персонал, який розмовляє китайською.
Ближче до задніх садів, біля дерева бодхі, здіймається дзвіниця, відкрита в жовтні 2016 року перед понад 2 000 людей у білому: золота арка на двох стовпах із великим дзвоном темного, майже чорного золота, якому належало мати близнюка для Камбоджі, що так і не з’явився. Освятив її настоятель Пхра Кхру Чакхаріянуют, той самий монах Саваі, який звів убосот 1964 року. Навпроти золота вбиралень остання зупинка аудіогіда замикає коло храму, який починався і залишається справою людей із села.
