Родовий храм доби Цін
Аудіогід Родовий зал родини Ян (Yangjia Citang)
Родовий храм 1836 року, притиснутий до муру Фенхуана, з дверима, повернутими навскіс до річки Туо, щоб удача клану не переставала текти, і оперною сценою, поставленою перед вівтарем предків.
- 30 хв аудіо
- Династія Цін
Зал звели 1836 року, на 16-й рік правління Даогуан, на гроші Ян Фана, молодшого наставника спадкоємця престолу, маркіза Гоюна й коменданта гарнізону Чженьгань. Фенхуан тоді був прикордонною фортецею, відомою як місто «шести тисяч мешканців і восьми тисяч солдатів», і з його перших родових храмів лише храм Янів збудовано всередині муру, що відображає військову вагу його засновника. Це закритий двоповерховий дерев'яний двір близько 770 квадратних метрів: брама, сцена, прохідний павільйон, бічні галереї й головна зала.
Тут клан молився своїм мертвим і за кілька кроків дивився оперу. Щороку у визначені дні Яни збиралися перед дощечками з трьома жертовними тваринами, трьома поклонами обряду, гуркотом «залізних гармат» і церемоніальною музикою. Той самий поміст приймав оповідачів, вистави для публіки Фенхуана і, на свята, обрядову оперу нуо, щоб догодити богам і відігнати злих духів. Сьогодні він і далі в ужитку: у визначені години на ньому розігрується весілля мяо.
Що подивитися
- Скісна брама — відкрита вбік і навскіс до річки Туо, з вицвілими гаслами Культурної революції біля отвору
- Оперна сцена — 7 на 8 метрів на чотирьох колонах з різьбленими драконами й фенікс
- Двері акторів — з написами «Вихід генерала» і «Вхід міністра», по боках від матері Ян, що виховує сина
- Двоповерхові галереї — ложі поважних людей і весільне ліжко мяо «з краплями води»
- Вівтар предків — дощечки Янів за тринадцятьма сходинками, з трьома добропророчими фресками
У відрізку муру, що з’єднує Східну й Північну брами Фенхуана, ховається дерев’яний двір, який був водночас вівтарем, театром і заявою про владу: Родовий зал родини Ян (杨家祠堂, Yangjia Citang). Його збудовано 1836 року, на 16-й рік правління Даогуан, а коштував його генерал Ян Фан, маркіз Гоюн, у місті-казармі, відомому «шістьма тисячами мешканців і вісьмома тисячами солдатів». З перших родових храмів Фенхуана він єдиний, що постав усередині муру. Про те, хто за нього заплатив, є, втім, дві версії: одні джерела говорять про особисту пожертву генерала; інші — про збір коштів клану Ян міста, який зробив його місцем, де голова роду розв’язував справи й суперечки.
Історія Родового залу родини Ян — це історія будівлі, що кілька разів змінювала життя. Він був храмом предків із щорічними обрядами серед диму пахощів, залізного гуркоту й церемоніальної музики; був і громадським місцем, де слухали оповідачів і дивилися оперу, зокрема обрядову оперу нуо на свята. Коли він утратив родову функцію, його перетворили на фабрику, контори й житло, аж доки в березні 2001 року уряд повіту виділив 500 000 юанів на його відновлення, і того ж року він відчинився для публіки. Біля дверей фасад 1836 року досі зберігає вицвілі гасла Культурної революції.
Його архітектура йде за замкненим двоповерховим прямокутником близько 770 квадратних метрів, хоча в окремому місці джерел цифру піднято до 800: брама, сцена, прохідний павільйон, бічні галереї й головна зала. Рідкість — у вході. На відміну від звичайних родових залів, його двері відкриваються вбік і навскіс, повернуті до річки Туо, щоб удача клану текла безкінечно, як її вода. Усередині оперна сцена дивиться прямо на вівтар предків.
За всім цим стоїть чоловік, чия біографія важить більше за дерево. Ян Фан захопив живцем у Кашгарі бунтівника Джахангіра-ходжу, був засланий як боягуз і реабілітований, а в останні роки тягнув анекдот, що ходить і досі: про нічні горщики, які він нібито виставив проти британських кораблів у Кантоні під час Першої опійної війни. Його занотовує анонімна хроніка доби Цін, але власна доповідна записка трону говорить про бочки тунгової олії на плотах для вогняної атаки, а британський опис кампанії нічого подібного не згадує. Щоб знати, що подивитися в Родовому залі родини Ян, аудіогід проводить ним за чотири зупинки й 30 хвилин, від кривої брами до вівтаря в глибині.
За кілька кроків у мурі відкривається Північна брама над Туо, а за якихось 150 метрів річку перетинає міст Хун.
Крива брама до Туо
Родовий зал родини Ян
Коротко про цю зупинку
З вулиці брама збиває з пантелику: вона не йде за віссю будівлі, а відкривається вбік і навскіс, шукаючи річку Туо. Це вільність, якої звичайні родові зали собі не дозволяють, і наводять причину: щоб добра доля Янів текла без вичерпання, як вода. Біля отвору фасад 1836 року зберігає шар іншої епохи, вицвілі рештки гасел, намальованих під час Культурної революції.
Розташування каже стільки ж, скільки й двері. Фенхуан був гарнізонною фортецею на кордоні, містом «шести тисяч мешканців і восьми тисяч солдатів», а зал Янів був єдиним з його перших родових храмів, збудованим усередині муру, притиснутим до нього. Його засновник, за найпоширенішою версією, — Ян Фан, молодший наставник спадкоємця престолу, маркіз Гоюн і комендант гарнізону Чженьгань.
За першими дверима з’являються другі, з різьбленою головою бика, щоб відганяти зло, і кажанами, що приносять удачу. Перед брамою оповідь розповідає, чому храм генерала, народженого в Гуйчжоу, опинився всередині мурів цього міста-казарми.
Оперна сцена навпроти мертвих
Оперна сцена
Коротко про цю зупинку
У центрі двору сцена домінує: 7 метрів фасаду на 8 завглибшки, односхилий чотирисхилий дах із фронтонами й піднятими кінцями та чотири колони з різьбленими драконами й фенікс. У глибині — картина «Мати Ян виховує сина» під написом «Її слава сколихує Три Застави» (威震三关). Двоє дверей, крізь які входили й виходили актори, мають написи «Вихід генерала» й «Вхід міністра»: ціла програма для клану воїнів.
Цей поміст був публічним місцем Фенхуана для оповідачів і опери, а на свята приймав обрядову оперу нуо, покликану догоджати богам і проганяти злих духів. Сьогодні він тримає звичай по-своєму: щодня плануються фольклорні вистави, а у визначені години перед вівтарем Янів розігрується весілля мяо.
Місцева легенда каже, що Яни Фенхуана походять від генералів Ян доби Сун, тих самих, що населяють китайську оперу, і навіть називає імена ланцюжка: Ян Є, Ян Яньчжао, Ян Веньгуан, Ян Банхуай… і Ян Шенглун, який зі своїми двома братами нібито прибув сюди на чолі військ, щоб придушити повстання мяо. Жодне відкрите джерело цієї генеалогії не документує. Перед сценою аудіогід читає кожен напис як послання клану.
Дерев’яні ложі, що були фабрикою
Галереї та виставка мяо
Коротко про цю зупинку
Навпроти сцени відкривається двір близько 40 квадратних метрів, вимощений червоним пісковиком, оточений двоповерховими галереями з вікнами й дверима із ажурними решітками. Звідти, згори, родини поважних людей стежили за виставами. Серед глядачів унизу був хлопчик, який згодом стане одним із великих імен Фенхуана: художник Хуан Юнюй змалку приходив із іншими майбутніми діячами містечка дивитися оперу на цій сцені, поки старші клану дивилися з верхнього поверху.
Ті самі ложі знали життя набагато менш церемоніальне. Коли зал перестав бути родовим храмом, він правив за фабрику, контори й житло. Відновлення настало в березні 2001 року, з 500 000 юанів уряду повіту, і того року будівля відчинилася для публіки.
Нині бічні галереї приймають невелику виставку побутових предметів і ремесла мяо. Найвиразніший експонат — весільне ліжко, зване «ліжком крапель води» (dishui chuang), зі стрісі, що наслідує стріху будинків на палях. У галереях оповідь відкриває, що спільного має ця назва з нареченими мяо.
Тринадцять сходинок до маркіза Ян Фана
Вівтар предків Янів
Коротко про цю зупинку
Тринадцять сходинок і двір із річкової гальки відокремлюють двір від головної зали з каркасом із накладених балок. У центрі — дощечки предків Янів; перед ними три добропророчі фрески: леви, що граються з кулею з шовку, короп, що перестрибує Браму Дракона, і цилінь, що приносить синів. По боках — максима клану: «чеснота предків далека; нехай сини не переставатимуть іти за нею».
Ім’я, що панує тут, — Ян Фан (1770–1846), уродженець Сунтао в Гуйчжоу. 1828 року, під час кампанії в Кашгарі, він узяв живцем бунтівника Джахангіра-ходжу й отримав за це спадковий титул маркіза Гоюна. Він пішов у відставку через хворобу 1835-го, але 1836 року, того самого року, коли було засновано зал, його покликали назад у ранзі бригадного генерала придушити солдатський заколот у Фенхуані.
Це був не перший його заколот. За задокументованою традицією, тридцять років тому, 1806-го, гарнізон Нінгшаня в Шеньсі збунтувався проти офіцера, що його заступав, і повстанці врятували молоду дружину Ян Фана. Двір звинуватив його в недбалості й боягузтві й заслав до Ілі, і та вірність дуже дорого коштувала його солдатам. Перед вівтарем аудіогід розказує, як закінчилася та історія і чому, почувши її, максима клану звучить інакше.
