Буддійський монастир чань
Аудіогід Храм Нефритового Будди (Yufo Chan Si)
Два бірманські будди з білого каменю, яких ченець залишив проїздом через Шанхай 1899 року, і монастир, що тричі змінював місце, щоб їх зберегти, аж доки 2017-го не зсунув свій Головний зал на тридцять метрів, не виносячи статуй із середини.
- 45 хв аудіо
- Бірманські будди 1899 року
Історія Храму Нефритового Будди починається далеко від Шанхая. Хуейгень, чернець із гори Путо, повертався з пішого паломництва до Утая, Емея, Тибету й Індії, коли в Бірмі, на пожертви заморського китайського купця Чень Цзюньпу, велів вирізати п'ять будд із білого мармуру. 1899 року він зупинився в місті на шляху до Путо, і віряни попросили його залишити хоча б одного: лишилися будда сидячий і будда лежачий. Потім були солом'яна хатина в Чжанхуабані, перший храм у Цзянвані 1900 року, орендований будинок на Майген-роуд і, нарешті, монастир на Аньюань-роуд, який настоятель Кечен будував десять років, у 1918–1928, нині затиснутий між житловими кварталами району Цзіньань.
Нефрит у назві — насправді мармур: китайською біле каміння в народі класифікують як нефрит, юй, і звідси храм отримав назву. А його головна будівля вже не стоїть там, де її збудували. Між 2 і 16 вересня 2017 року Головний зал із цегли й дерева вагою близько 2000 тонн пересунули по рейках на 30,66 метра на північ із його оригінальними буддами всередині, а потім підняли на 1,05 метра. Порожнеча, що лишилась, — це нині двір, де куриться пахощі.
Що подивитися
- Сидячий Нефритовий будда — 195 см білого бірманського мармуру суцільним блоком, із вкрапленнями жадеїту й агату
- Зал Лежачого Будди — Маленький оригінал 96 см 1899 року поряд із чотириметровим велетнем із Сінгапуру
- Головний зал Дасюн Баодянь — 2000 тонн, зсунутих на 30,66 м 2017 року без винесення будд
- Зал-брама Небесних царів — Брама й перший зал в одній будівлі, з Майтреєю та Вейто
- Рельєф острівної Гуаньїнь — Гуаньїнь на дракорибі й вісімнадцять архатів на тильному боці Головного залу
Посеред житлової забудови району Цзіньань, просто на тротуарі Аньюань-роуд, діє Храм Нефритового Будди (玉佛禅寺, Yufo Chan Si), буддійський монастир школи чань Лінцзи, що зберігає двох будд із білого каменю, вирізаних у Бірмі. До Шанхая вони потрапили 1899 року майже випадково, у речах ченця, який їхав кудись в інше місце, і відтоді місто не переставало шукати для них місце: солом’яна хатина, загублений храм, орендований будинок і, нарешті, нинішній монастир, завершений 1928 року. Близько двох мільйонів відвідувачів щороку тиснуться тепер із пахощами в його дворі.
Історія Храму Нефритового Будди сповнена хитань. Храм вважає роком заснування 1882-й, хоча ця дата не зовсім узгоджується з хронологією будд: сторінки самого храму подають її по-різному, а тогочасна преса датує прибуття будди травнем 1899 року. 1947 року тут, у павільйоні Чжичжисюань, помер Тайсюй, великий реформатор китайського буддизму, який мав у храмі базу з попереднього року. Культурна революція, розпочата 1966-го, вдарила по монастирю, але обидва будди й багато його предметів вийшли неушкодженими, а храм знову відкрився 1978 року. Розповідають, що ченці тоді наклеїли портрети Мао Цзедуна на зовнішні стіни, щоб червоногвардійці не змогли його зруйнувати, хоча цей епізод походить з путівникового оповідання, а офіційна історія про нього не згадує.
Архітектуру Храму Нефритового Будди зрозуміти можна з вулиці. Навпроти брами, по той бік Аньюань-роуд, стіна-екран із різьбленої цегли розгортає на п’яти панелях дракона, що плюється водою, феніксів, що озираються, і білих слонів. Усередині Головний зал із дворівневим карнизом, сірою черепицею та жовтими стінами співіснує з новими будівлями з тикового дерева в стилі залів Мін і Цін півдня Янцзи, зведеними після перенесення. А храм живе не лише минулим: щороку в серпні, перед святом Середини осені, настоятель і старші ченці благословляють водою піч для своїх суворо вегетаріанських місячних пряників, звичай, що народився як знак уваги до літніх людей кварталу й 2019 року давав близько сімдесяти тисяч пряників на день.
Щоб знати, що подивитися в Храмі Нефритового Будди, аудіогід проводить ним за чотири зупинки й 45 хвилин: від тротуару Аньюань-роуд, через двір пахощів перед Головним залом, до лежачих будд і сидячого Нефритового будди на верхньому поверсі. Нитка одна: цей храм — не нерухоме місце, а паломництво, яке ще не закінчилося.
Ще один комплекс традиційної китайської архітектури, Сад Юй, лежить у старому обнесеному муром місті, біля Хуанпу; на південь, у колишній Французькій концесії, стоїть Будинок Укан.
Брама, що водночас є залом
Храм Нефритового Будди
Коротко про цю зупинку
У монастиря немає вестибюля. Просто на вулиці здіймається Зал Небесних царів, який водночас править за головну браму: три прольоти, центральний присвячений Порожнечі, а бічні — Безформності й Недіянню. Усередині Майтрея дивиться на тротуар, а за його спиною Вейто в золотих обладунках і з булавою пильнує внутрішню частину. Це злиття брами й першого залу властиве саме цьому храму, і має пояснення: тісна ділянка.
Ця ділянка стала третім домом будд. Спершу вони були під солом’яною хатиною на пустирі в Чжанхуабані, поряд із залізницею Сунху; 1900 року біля станції Цзянвань завершили храм на 33 му, з чотирма дворами підряд і 72 приміщеннями, перший, що носив назву Храм Нефритового Будди. 1918 року четвертий настоятель Кечен отримав землю на Аньюань-роуд, подаровану родиною Шен Сюаньхуая, і оскільки він був майстром школи чань Лінцзи, храм став зватися Юфо Чань Сі, Чаньський храм Нефритового Будди.
На цьому ж тротуарі є й свій зимовий ритуал. Від 2009 року в день Лаба, восьмий день дванадцятого місяця за місячним календарем, дату, яку пов’язують із просвітленням Будди, храм роздає безплатну кашу. 2018 року подали три тисячі мисок із зерном, насінням лотоса, лонганом, гінкго, фініками, каштанами й горіхами; перші віряни, здебільшого літні, чекали біля брами з четвертої години ночі, а черга завертала до Цзяннін-роуд і Сіньхуей-роуд. 2022 року масову роздачу замінили трьома тисячами мисок, рознесених сусідам і будинкам літніх людей. Перед цією брамою аудіогід відкриває маршрут історією монастиря, якому довелося стиснутися, щоб вміститися.
Зал, що пройшов тридцять метрів
Головний зал Дасюн Баодянь
Коротко про цю зупинку
За залом-брамою відкривається площа, оповита димом, з курильницями для пахощів і людьми, що тиснуться перед Головним залом, Дасюн Баодянем. Ця порожнеча — колишня підлога самого залу. Між 2 і 16 вересня 2017 року цегляно-дерев’яну будівлю, зведену в 1918–1928 роках і вагою близько 2000 тонн, пересунули по рейках на 30,66 метра на північ, не виносячи оригінальних будд, а потім підняли на 1,05 метра. Двір майже подвоїв свою площу.
Зал зберігає свій дворівневий карниз, чотирисхилий дах із фронтонами, сіру черепицю та жовті стіни. Усередині сидять три золоті будди: Шак’ямуні з колесом Дхарми в центрі, Бхайшаджйагуру на сході й Амітабха на заході, оточені двадцятьма захисними девами; над дверима висить табличка «Фо Дао Чун Сюй», повішена 1992 року. На тильному боці великий розписний рельєф показує Гуаньїнь, що стоїть на дракорибі в морі, юного Судхану в його 53 візитах, аскета Будду в Сніжних горах із мавпою й оленем, що підносять йому плоди й квіти, та вісімнадцять архатів унизу.
Попереду Зал Гуаньїнь і вежі Дзвона та Барабана із щойно обробленого тика були зведені після перенесення; перший зберігає бронзову Гуаньїнь епохи Мін із намистами з бісеру. У дворі оповідь розкриває, що розповідає контраст між новим деревом і столітнім залом.
Маленький будда, який опинився в парку
Зал Лежачого Будди
Коротко про цю зупинку
У Залі Лежачого Будди відпочивають двоє лежачих будд у позі лева, з головою, що спирається на праву руку. Той, що першим привертає погляд, — великий, чотири метри білого мармуру цілісним шматком, привезений зі Сінгапуру Чженьчанем, десятим настоятелем храму в 1979–1995 роках. Але важливий малий: оригінал Хуейгеня, 96 сантиметрів, вирізаний із цілого шматка бірманського каменю й привезений 1899 року.
Цей маленький будда пережив паломництво храму. Під час революції 1911 року війська зайняли храм у Цзянвані, і будди опинилися покинутими в парку; третій настоятель Хунфа згодом переніс їх в орендований будинок на Майген-роуд, нинішній вулиці Хуайань, що став тимчасовим храмом. Ділянка в Цзянвані перестала бути храмом і зрештою була зруйнована бомбардуваннями 1932 року, у першій битві за Шанхай проти Японії. Джерела не зовсім збігаються в датах цього руйнування та відбудови, а деякі згадують мілітаристів 1917 року.
За задокументованою традицією храму, другий настоятель Бенчжао, учень Хуейгеня, їздив до столиці й повернувся з повним зібранням Лунцзану, буддійського канону, надрукованого двором Цін, яке досі зберігається в павільйоні сутр. Йому довелося побачити будд просто неба, і він помер, так і не повернувши їх. Перед двома статуями аудіогід розповідає, чому саме найменша береже пам’ять храму.
Бірманський мармуровий будда, названий нефритом
Сидячий Нефритовий будда
Коротко про цю зупинку
На верхньому поверсі північної частини зала Нефритового Будди зберігає експонат, що дав назву всьому: сидячого будду заввишки 195 сантиметрів, вирізаного з єдиного блоку білого каменю, зі спокійним обличчям і примруженими очима. Він зображує Шак’ямуні в момент просвітлення, з правою рукою, що торкається землі, і носить вкраплення каменів на зразок жадеїту й агату на краю мантії та на браслеті правої руки.
Його шлях розпочався з пішого паломництва Хуейгеня до Утая, Емея, Тибету й Індії. Повернувшись у Бірму, на пожертви Чень Цзюньпу він велів добути камінь і вирізати п’ять будд різних розмірів. Під час зупинки в Шанхаї віряни попросили залишити хоч одного, і цей був одним із двох, що не поїхали далі до Путо. Це бірманське різьблення в стилі Мандалая з білого мармуру: храм описує його як нефрит, і так класифікує його китайська народна традиція, тоді як академічне дослідження 2023 року визначає його як бірманський мармур; фотографія, опублікована 1912 року в китайському буддійському журналі, навіть приписувала його «Індії–Цейлону».
За задокументованою традицією, у першому місяці за місячним календарем 1953 року майстер чань Сюйюнь, якому за традиційним відліком було сто чотирнадцять років, провів тут двотижневий ретріт медитації; його бесіди з медитувальниками згодом опублікували, а тієї ж весни він очолив освячення нефритового будди. Перед статуєю остання зупинка аудіогіда збирає разом усю мандрівку й епізод того благословення.
