Синагога й меморіал
Аудіогід Музей єврейських біженців у Шанхаї
Ашкеназька синагога 1927 року на колишній Вард-роуд, у серці гетто Хункоу, що стала єдиним у Китаї меморіалом майже 20 000 євреїв, які втекли від нацистів до Шанхая; навколо досі живуть вулиці колишнього гетто.
- 60 хв аудіо
- Гетто Хункоу
Конгрегація Огел Моше виникла 1907 року в орендованому приміщенні російських єврейських іммігрантів і взяла ім'я одного з них, Моше Грінберга. 1927 року ця громада зібрала кошти на триповерхову будівлю на 300 місць за номером 62 на Вард-роуд, нині Чанян-роуд, відому також як синагога Вард-роуд. Вона закрилася 1956 року, коли майже всі євреї Шанхая виїхали, і була фабрикою, психіатричним центром та конторою протиповітряної оборони, доки 2007 року її не відреставрували за оригінальними кресленнями, і вона стала ядром музею.
У 1930-х і 1940-х роках до Шанхая морем чи суходолом прибули близько 20 000 європейських євреїв, що тікали від нацистських переслідувань, багато з візами на кшталт тих, що у Відні видавав генеральний консул Китаю Хо Фен-шань. У лютому 1943 року японська влада примусила багатьох із них переселитися до обмеженої зони менш як 3 км² у Хункоу. Нині стіна збирає імена 19 672 з них і залишає порожню ділянку для тих, кого ще бракує.
Що подивитися
- Синагога Огел Моше — Три поверхи, зведені 1927 року російською єврейською громадою на колишній Вард-роуд
- Відновлений ковчег — Біле напівкругле склепіння, відтворене 2024 року за фотографіями 1920-х
- Свисток і сумка — Свисток самонагляду 1943 року й сумка, залишена в заставу 1940-го
- Стіна імен — Імена 19 672 біженців станом на жовтень 2025 року й порожня ділянка для тих, кого бракує
- Парк Хошань — Моноліт 1994 року китайською, англійською та івритом із межами зони для біженців
У кварталі Тіланьцяо, на вулиці, яка раніше звалася Вард-роуд, а нині Чанян-роуд, стоїть Музей єврейських біженців у Шанхаї (上海犹太难民纪念馆, Shanghai Youtai Nanmin Jinianguan). Його ядро — колишня синагога Огел Моше, зведена 1927 року російською єврейською громадою міста, а його тема — історія майже 20 000 європейських євреїв, які знайшли в Шанхаї свій останній порт. Це єдиний у Китаї меморіал, присвячений їм, і він не стоїть осторонь: його оточують ті самі вулиці колишнього гетто, де досі живуть люди.
Історія Музею єврейських біженців у Шанхаї починається задовго до війни. Конгрегація Огел Моше виникла 1907 року в орендованому приміщенні; в 1926-му, за задокументованою традицією громади, хасидський рабин Меїр Ашкеназі, який був рабином у Владивостоку, лише проїздом прямував до Сполучених Штатів, коли його попросили залишитися. За порадою Любавицького ребе він погодився, 1927 року підштовхнув до нового приміщення для Огел Моше й був головним рабином Шанхая до 1949 року; музей присвячує йому експозицію. Синагога закрилася 1956 року, була відреставрована 2007-го, щоб стати музеєм, і в 2017–2020 роках розрослася до понад 4000 м² і майже 1000 експонатів замість трохи більше ніж 1000 м² та 150 експонатів раніше. Навіть цифри цієї пам’яті мають нюанси: музей говорить про близько 20 000 біженців, інші джерела — про понад 20 000, а деякі тексти — про 18 000.
Архітектура Музею єврейських біженців у Шанхаї — це архітектура сусідської будівлі: три поверхи з галереєю, стіни з оголеної сірої цегли й гострий дах із червоної цегли. Реставрація 2024 року закрила її більш ніж на півроку й знову відкрила 1 січня 2025 року з мозаїчними й червоноплитковими підлогами, очищеними й перекладеними за історичними фотографіями та кресленнями. Навколо дві будівлі, де жили біженці, перетворено на зали, а на тій самій вулиці стоять колишній притулок Вард-роуд, у завулку 138, що міг вмістити майже тисячу біженців зі спільною кухнею та лікарнею й нині є комплексом звичайних помешкань, і, за кілька кварталів, високий мур в’язниці Тіланьцяо, колишньої Ward Road Gaol.
Пам’ять кварталу зберігає й найчорніші дні. Як згадують вцілілі, 17 липня 1945 року, за похмурого неба, американські бомбардувальники, що прилетіли з Окінави, скинули бомби на Шанхай, і кілька з них упали в гетто: загинули близько 250 людей, поранено близько 500; 31 із жертв були єврейськими біженцями. Китайські й європейські сусіди разом вийшли рятувати поранених і вантажити їх на рикші та триколісні велосипеди.
Щоб знати, що подивитися в Музеї єврейських біженців у Шанхаї, аудіогід проводить ним за п’ять зупинок і 60 хвилин: від фасаду синагоги, навпроти відтвореного віденського кафе, залою молитви, будинками біженців і стіною імен до парку Хошань, де плита позначає межі колишнього гетто. Нитка одна: на цих кількох вулицях тисячі європейців, які втратили все, знайшли притулок, ув’язнення та китайських сусідів.
Приблизно за 2,5 км на південь, біля ріки, починається Бунд, а на тому боці Хуанпу здіймається Телевежа «Східна перлина».
Російська синагога навпроти віденського кафе
Синагога Огел Моше
Коротко про цю зупинку
Маршрут починається на тротуарі Чанян-роуд, перед цегляним фасадом синагоги Огел Моше. Її історія почалася 1907 року, коли російські єврейські іммігранти заснували ашкеназьку конгрегацію в орендованому приміщенні й назвали її на ім’я Моше Грінберга, одного зі своїх. 1927 року вони зібрали кошти на будівлю за номером 62 тодішньої Вард-роуд: три поверхи на 300 осіб.
Походження цих стін остаточно не з’ясоване. Музей і китайські джерела говорять про нову синагогу, профінансовану російськими євреями, тоді як інші джерела описують її як перебудову вже наявної триповерхової споруди; також не всі збігаються щодо кольору цегли фасаду.
Просто навпроти, за номером 67, з’являється будиночок, ніби з іншої епохи: Café White Horse, відкритий 1939 року віденським подружжям Рудольфа Мосберга, знесений 2009-го заради розширення вулиці та відбудований 2015 року в масштабі 1:1 з частиною оригінальних деталей і меблів. На його дверях скульптура показує матір, яка прикриває сина парасолею. Між одним фасадом і другим аудіогід читає вулицю як мапу прибуттів.
Ковчег, що повернувся з фотографії
Ковчег синагоги
Коротко про цю зупинку
Молитовна зала на першому поверсі прожила більше життів, ніж молитов. Після закриття 1956 року, коли майже всі євреї Шанхая виїхали, будівля була фабрикою, психіатричним центром і конторою протиповітряної оборони району Хункоу. 2007 року її повністю відреставрували за оригінальними кресленнями, і вона стала серцем музею.
Експонат, що панує в залі, водночас новий і давній. Під час реставрації 2024 року щойно віднайдені фотографії показали, яким був первісний ковчег 1920-х років: біле напівкругле склепіння над корпусом із двома дверима. Ковчег прямих ліній, що посідав його місце, майже п’ять місяців переробляли, щоб повернути йому цю форму, а в залі переклали підлоги з мозаїки та червоної плитки.
Саму цю синагогу 14 жовтня 1993 року відвідав прем’єр-міністр Ізраїлю Іцхак Рабін, який залишив у книзі відгуків подяку єврейського народу жителям Шанхая; копія цих слів супроводила потім пам’ятну медаль музею, викарбувану 1998 року. Перед ковчегом оповідь відтворює мандрівку храму, який ледь не забув сам себе.
Свисток, сумка й черга
Свисток баоцзя й сумка з рисової крамниці
Коротко про цю зупинку
Два старі будинки на південний захід від синагоги, де жили біженці, зберігають первісний вигляд ззовні, а всередині містять постійну експозицію. Тут обмежену зону 1943 року розповідають найменшими речами. Одна з них — срібний свисток: усередині гетто японці організували єврейський баоцзя самонагляду, в якому самі біженці патрулювали, щоб їхні сусіди не виходили без дозволу. Його з Ріо-де-Жанейро передала колишня біженка Ганнелоре Ескеназі.
У тому ж розділі чекає сумка. Одного вечора 1940 року єврейське подружжя з дитиною з високою температурою попросило грошей у борг у господаря рисової крамниці на вулиці Дунчанчжи й залишило її в заставу, пообіцявши повернутися. Вони не повернулися. Дід Цзінь зберіг її, передав онуці Цзінь Веньчжень, а вона віддала її музею в надії знайти їхніх нащадків.
Експозиція зберігає й неприємне обличчя. Щоб вийти із зони, потрібна була щомісячна перепустка, і той, хто її видавав, за спогадами біженців, був японський чиновник Ґоя, який називав себе «Королем євреїв». В. Майкл Блюменталь, побачивши його зображення в експозиції, розповів, що цей невисокий чоловік залазив на стіл, щоб бити черевиком по голові тих, хто стояв у черзі. Перед цими вітринами аудіогід повертає кожну річ людині, яка тримала її в руках.
Майже двадцять тисяч імен і порожня ділянка
Стіна імен біженців
Коротко про цю зупинку
На розширеному майдані музею простяглася стіна імен, яку відкриває скульптурна група із шести постатей — віруючий, стара жінка, чоловік із дитиною та молода пара — під чайками, що летять, і водою Хуанпу. Стіна пам’ятає близько 20 000 європейських євреїв, які прибули до Шанхая морем чи суходолом у 1930-х і 1940-х роках, багато з візами, отриманими завдяки китайським дипломатам, як-от Хо Фен-шань, генеральний консул у Відні.
Стіну відкрили 3 вересня 2014 року з 13 732 іменами, за списком, який уклала колишня біженка Соня Мюльбергер. 2020 року їх було вже 18 578, а з ділянкою, доданою 21 жовтня 2025 року, стало 19 672. Розширення музею, розпочате 2017-го й відкрите знову 8 грудня 2020 року, включило будинки біженців і довело площу з трохи більше 1000 до понад 4000 м².
Кінець стіни навмисно лишається порожнім, зарезервованим для імен, яких ще бракує. Перед цією порожньою поверхнею оповідь перетворює цифру на людей і пояснює, чому список лишається відкритим.
Плита, що креслить гетто
Парк Хошань
Коротко про цю зупинку
Остання зупинка виходить із музею до парку Хошань, за номером 118 на Хошань-роуд. Відкритий 1917 року як Stadley Park і перейменований у червні 1944-го, він був місцем зустрічей та ігор біженців. Від 1994 року в ньому стоїть моноліт із чорного граніту заввишки близько 2 метрів, який китайською, англійською та івритом позначає приблизні межі зони біженців: гетто було не віддаленим кварталом, а цими самими вулицями.
Зовсім поруч, на Чжоушань-роуд, колишній Chusan Road, біженці відбудували на руїнах війни 1937 року те, що назвали «Маленьким Віднем», за задокументованою пам’яттю кварталу: віденські ресторани, кондитерські, заклади на кшталт International, Café Europe, Delikat чи Barcelona, а на розі з Вард-роуд — крамницю солодощів, де подавали морозиво з вершками в ріжку. На самій Хошань-роуд Broadway Theatre 1928 року зберігає дах, який біженці 1939 року орендували під танцювальну залу й концерти.
За номером 59 на Чжоушань-роуд досі стоїть, закритий і нежилий, цегляний будинок із галереєю арок, де від 1939 до 1947 року жив В. Майкл Блюменталь, який через роки став міністром фінансів США. 17 жовтня 2026 року, у сто років, він повернувся до музею й до дверей того будинку. Біля плити аудіогід закриває маршрут, креслячи гетто на карті кварталу.
