Вулиця іноземців
Аудіогід Вест-стріт (Xijie)
Найстаріша вулиця Яншо здіймається від пристані на річці Лі й не припиняла змінюватися: 1935 року від кожного будинку відрізали по три метри, з сімдесятих вона стала «вулицею іноземців» для рюкзачників, а її старовинний вигляд зшили заново між 1999 і 2004 роками.
- 45 хв аудіо
- Історична пішохідна вулиця
Вест-стріт була обов'язковим шляхом від пристані біля брами Шуйдун. Низка джерел відносить її до 590 року, коли імператор Вень з династії Суй створив повіт Яншо, а в його центрі пролягла вулиця завдовжки близько 200 метрів і завширшки 5. Коли за часів Цін повені на Лі стали заливати східний берег, його мешканці перебралися на західний, і вулиця вкрилася крамницями, поки не стала торговим осердям містечка. 1935 року республіканський уряд розширив її до 8 метрів, зрізавши фасади, а між 1999 і 2004 роками реставрація об'єднала її будинки сірою черепицею, стінами «кінська голова» та підвісними балконами північногуансійської архітектури.
Контраст виявляється в її мешканцях. Під час війни проти Японії ця містечкова вулиця приймала співробітників Центрального дослідницького інституту з Нанкіна, табір для інтернованих німецьких, японських та італійських цивільних і мовну школу для офіцерів; населення зросло приблизно з 2500 до понад 10 000 осіб. З сімдесятих сюди почали приїздити західні рюкзачники, а разом з ними — кав'ярні, двомовні вивіски й понад 200 весіль між молоддю з Вест-стріт та іноземцями.
Що подивитися
- Пристань на Лі — Ворота містечка, якими надходили товари, біженці й рюкзачники
- Проїжджа частина завширшки 8 метрів — Розширена 1935 року: від будинків з обох боків відрізали по 3 метри
- Перехрестя Шизицзє — П'ять великих торгових домів тридцятих років, пограбованих 1944 року
- Вулиця іноземців — Західні кав'ярні, двомовні вивіски й понад 200 весіль з іноземцями
- Фасади в стилі Гуйбей — Сіра черепиця, стіни «кінська голова» й підвісні балкони, уніфіковані між 1999 і 2004 роками
Вест-стріт (阳朔西街, Yangshuo Xijie) — найстаріша вулиця Яншо: пішохідна магістраль із кам’яних плит, що здіймається від пристані на річці Лі до серця містечка. У її будинках із сірою черепицею співіснують китайські й англійські вивіски, кав’ярні західної кухні та бари, які нагадують про її найвідоміше прізвисько — вулиця іноземців. 2023 року вона прийняла 21,11 мільйона відвідувачів і потрапила до другого переліку національних вулиць туризму й дозвілля Міністерства культури і туризму Китаю.
Історія Вест-стріт починається зі спірної дати. Низка джерел відносить її до 590 року, коли імператор Вень з династії Суй створив повіт Яншо, і приписує їй понад 1400 років; місцевий історик Цінь Чжень волів би говорити про «понад 1000 років». Немає згоди й щодо назви: одні пояснюють її тим, що вулиця лежить на захід від резиденції повіту, інші — що на захід від перехрестя Шизицзє, назва якого існувала б щонайменше від часів Сун, а третя версія датує її 1674 роком через розташування на західному березі Лі. Напевно відомо, що за часів Цін це був провулок завширшки 2 метри й завдовжки менш як 400, а 1935 року його розширили до нинішніх 8 метрів.
Саме з цього кінця вулиці надійшло майже все, що змінило містечко. За задокументованою традицією, 1917 року проповідник Лі Шаогень, якого пам’ятають під титулом єпископа, з дружиною винайняли будинки в сусідів на ділянці найближче до пристані й почали проповідувати з них: так до околиці прийшло християнство. Розповідають також, що в листопаді 1921 року Сунь Ятсен, їдучи до Гуйліня на чолі експедиційної армії, виголосив у Яншо промову, хоча ніхто не може точно сказати, де саме, а вулиця пишається тим, що приймала понад 300 керівників зі 150 з гаком країн і регіонів.
Архітектура Вест-стріт обманює з першого погляду. Її зазвичай подають як ансамбль будинків епох Мін і Цін, але за китайською Вікіпедією більшості з них від 60 до 70 років, і лише деякі походять із тих династій, а однорідного вигляду їй надала реставрація 1999–2004 років. Щоб дізнатися, що подивитися на Вест-стріт, аудіогід проводить її історичною ділянкою за п’ять зупинок і 45 хвилин — від берега Лі до перехрестя з Ченчжун-лу. Нитка, що їх поєднує, така: це не застигла листівка, її знову й знову перебудовували річка, війна, різкий зріз і приїжджі.
Біля пристані здіймається пік Біліан, а за кілька кроків від вулиці лежить парк Яншо. Вище за течією Лі старовинне містечко Сінпін зберігає ще одну вулицю з кам’яних плит, що спускається до річки.
Пристань, крізь яку надходило все
Пристань на річці Лі
Коротко про цю зупинку
Вест-стріт виходить на Біньцзян-лу, до причалу, де сьогодні швартуються круїзні судна по річці Лі. Цей берег був брамою містечка. За часів Цін повені на Лі заливали східний берег, нижчий і до того більш залюднений; його мешканці перебралися до міста на західному березі, і Вест-стріт, обов’язковий шлях від пристані біля брами Шуйдун, вкрилася крамницями, поки не стала торговим осердям містечка. Тут надходили товари, біженці, а на початку сімдесятих, коли Гуйлінь відкрили для іноземного туризму, — перші західні мандрівники, що сходили з круїзного судна й описували вулицю в путівниках, виданих на Заході.
Найвиразніше в цьому місці те, чого бракує. За східним міським муром, уздовж річки від брами Шуйдун до брами Цінь’ян, тяглася галерея завдовжки 400 метрів і завширшки понад 10, із будинками на палях, де гніздилися борделі, гральні доми й опіумні курильні. Мешканці підсумовували це однією фразою: «одна стіна, три дороги до смерті». Відтинок муру біля річки зберігся до п’ятдесятих років; сьогодні на березі не лишилося ні шматка стіни, ні підвісного будинку.
За задокументованою традицією, вулиця та її околиці були майстернею великих китайських художників XX століття: Чжан Дацянь, Сюй Бейхун, Ці Байши й Хуан Біньхун писали тут гірські й водні пейзажі. У начерках з натури, які майстер туші Лі Кежань зробив у Яншо, досі видно старий мур, дерева утун і будинки на палях на березі. Біля води аудіогід повертає на місце цей зниклий краєвид.
Вулиця, розширена ножем 1935 року
Вісім метрів кам'яних плит
Коротко про цю зупинку
На східній ділянці проїжджа частина розкривається широкою й рівною смугою, вкритою великими кам’яними плитами, укладеними під час туристичної реконструкції 1984 року й відновленими пізнішими роботами. Ці 8 метрів ширини — не споконвічні. Коли імператор Вень з династії Суй 590 року створив повіт, у його центрі лежала вулиця завдовжки близько 200 метрів і завширшки 5, зародок нинішньої Вест-стріт; інше джерело вкладає її в менш як 200 метрів завдовжки й менш як 4 завширшки.
Сьогоднішній розмір — наслідок хірургічної операції. 1935 року уряд Китайської Республіки розширив вулицю, зрізавши зверху донизу по 3 метри від будинків з кожного боку, аж поки проїжджа частина не стала 8-метровою. Відтоді її перекладали й будинки перебудовували, але траса майже не змінилася. Про нинішню довжину теж сперечаються: одні джерела говорять про близько 800 метрів, досягнутих 1926 року зі з’єднанням із шосе Гуй-Лі, інші — про 1180.
Над плитами аудіогід учить читати вулицю як рубець від того розрізу.
Перехрестя пограбованих торгових домів
Перехрестя Шизицзє
Коротко про цю зупинку
На перетині з Сяньцянь-цзє й Ченчжун-лу лежало давнє Шизицзє, серце Вест-стріт. У тридцяті роки тут були чотири великі торгові доми Яншо — Лю Лайсін, Чень Гунсін, Ваньлісян та Юаньань, до яких додався Пу Тунчан. 1944 року японська окупація Яншо пограбувала їх, і жоден так і не оговтався.
Ще до цього удару війна наповнила вулицю несподіваними гістьми. Вест-стріт прихистила співробітників Центрального дослідницького інституту з Нанкіна, табір для інтернованих німецьких, японських та італійських цивільних і мовну школу, де офіцери націоналістичного уряду вивчали англійську, французьку, німецьку, японську й російську. Населення містечка зросло приблизно з 2500 до понад 10 000 осіб. За задокументованою традицією, на ці заняття приїздили читати лекції двоє найвідоміших китайських учених: геолог Лі Сіґуан і метеоролог Чжу Кечжень.
За кілька кроків уздовж Сяньцянь-цзє збереглася колишня резиденція художника Сюй Бейхуна: будинок, який він винаймав і який генерал Лі Цзунжень купив, щоб йому подарувати. На перехресті аудіогід відтворює воєнну вулицю й день, коли її торгівля розвалилася.
Кав’ярня Лі Ша і 31 весілля
Двомовні вивіски й західні кав'ярні
Коротко про цю зупинку
Ближче до перетину з Гуйхуа-лу вулиця іноземців постає у двомовних вивісках, а також у кав’ярнях і ресторанах західної кухні в будинках традиційного вигляду. Одна з її першопрохідниць — Лі Ша, власниця LISA CAFE, одна з перших місцевих жінок, що відкрила бізнес для іноземців: 1982 року вона відкрила готель, який порекомендував Lonely Planet і який відвідав колишній президент Франції Франсуа Міттеран. Тридцять один працівник того готелю вийшли заміж чи одружилися з іноземцями й поїхали жити до Франції, Швейцарії, Норвегії та інших країн; від вісімдесятих молодь Вест-стріт уклала понад 200 шлюбів з іноземцями.
У дев’яності роки бізнес перейшов в інші руки. За даними Guilin Daily, 95 % крамниць тримали приїжджі з інших регіонів Китаю, а підприємств іноземців було трохи більше двадцяти; англійська Вікіпедія ж стверджує, що майже всі належали іноземцям. Багато мешканців стали «сім’ями з десятьма тисячами юанів», просто здаючи в оренду свої нижні поверхи.
Мешканці називають «іноземними жителями» з десяток західних родин, що тут оселилися. Одним із них був австралієць Малкольм, який понад двадцять років тримав крамницю, вільно говорив китайською, а для старожилів кварталу він А Тай; згадують, що траплялися роки, коли на вулиці іноземців було більше, ніж китайців, і на Різдво танцювали просто на плитах. Кав’ярня з назвою Meiyou, «немає», зробила принадою відповідь, що доводила рюкзачників до розпачу: ні теплого пива, ні поганої їжі, ні поганого сервісу. На цій ділянці аудіогід зсередини розповідає, як містечко прийняло сусідів, що приїхали здалеку.
Шкіра Гуйбей, зшита між 1999 і 2004 роками
Фасади в стилі Гуйбей
Коротко про цю зупинку
На перетині з Ченчжун-лу фасади розгортають репертуар будинку півночі Гуансі — стилю Гуйбей: дрібна сіра черепиця, двосхилий дах, ступінчасті стіни «кінська голова», дерев’яні двері й вікна та підвісні балкони. Цей ансамбль об’єднала охоронна реставрація 1999–2004 років на вулиці з плит, перебудованій 1984 року.
Під цією шкірою лишилася вулиця часів Цін. Тоді її ширина була 2 метри, довжина — менш як 400, а закінчувалася вона Цехом Цзянсі, Ваньшоу-гун: найстарішим і найбільшим земляцьким цехом Яншо, заснованим за часів Мін купцями з Цзянсі, площею 1000 м². На захід були самі пустирі. Тепер на його ділянці стоїть французький ресторан Lede.
Нинішній масштаб контрастує з тим провулком: 252 заклади, 106 з них громадського харчування, а від 2015 року — паралельна вулиця нової забудови Їтянь-Вест-стріт із сучаснішим виглядом. На останній зупинці аудіогід змінює спосіб дивитися на старе й нове на трасі, що майже не зсунулася.
