Парк серед карстових пагорбів
Аудіогід Парк Яншо (Yangshuo Gongyuan)
Відкритий 1915 року серед карстових пагорбів за кілька кроків від Вест-стріт, парк мешканців Яншо береже десятиметрову скелю у вигляді чоловіка, що дивиться на захід із вірша часів Тан, а під своїми горами — печери, які Сюй Сяке обходив із смолоскипами 1637 року.
- 40 хв аудіо
- Поезія Тан і карстові печери
Парк Яншо відкрили 1915 року як парк Шоуян, за назвою гори, нинішнього піка Біліан, а нинішню назву він отримав після першого розширення 1934 року, бо лежить у самому центрі міста. Десятиліттями в нього був лише один вхід, північний; південний відкрили аж 1980 року, і назви парку над обома входами підписані каліграфом Лю Хайсу та художником Лу Яньшао. На приблизно 23 гектарах тут зібрано османтуси, бамбук, струмок Шуан'юе, сад Чуньлей, Пам'ятник революційним мученикам і пагорби з власними іменами, як-от Сілан і Чжунлін.
Щоранку мешканці приходять займатися руханкою та грати в китайські шахи біля струмка, але краєвид навколо століттями читали скеля за скелею. На північному боці Сілану скеля у вигляді хлопця зі схрещеними руками дивиться на захід, а на стіні вирізьблено вірш, який присвятив їй Цао Є, поет часів Тан, що народився в Яншо: Сілан хоче зустрітися з Дунланом, хлопцем зі сходу, але їх розділяє велика річка.
Що подивитися
- Скеля Сілан — Брила близько 10 метрів у вигляді чоловіка зі схрещеними руками, обернена на захід
- Вірш Цао Є — Вірші часів Тан, вирізьблені на стіні пагорба Сілан поруч з ієрогліфами 西郎
- Печери Лун, Біліан і Лайсянь — Ті, що досліджував Сюй Сяке 1637 року, нині всередині парку
- Павільйон Воюнь — Оглядовий майданчик на вершині Сілану над центром Яншо
- Каліграфічні брами — Назва парку рукою Лю Хайсу та Лу Яньшао
За кілька хвилин пішки від Вест-стріт парк Яншо (阳朔公园) — це щоденний сад містечка: османтуси, бамбук, струмок Шуан’юе, «Подвійний Місяць», а також лавки й столи, де мешканці з ранку займаються руханкою та грають у китайські шахи. Довкола здіймаються карстові пагорби, кожен із власною назвою, віршем чи легендою, а під ними відкриваються вапнякові печери, що згадувалися ще в подорожніх записах мінського Китаю.
Історія парку Яншо починається 1915 року, коли його відкрили як парк Шоуян, за сусідньою горою Шоуян, нинішнім піком Біліан, що панує над берегом Лі. Після першого розширення 1934 року його назвали парком Яншо, бо він розташований у центрі міста. Десятиліттями в нього був єдиний вхід, північна брама, а південну відкрили лише 1980 року. Нині він займає близько 23 гектарів; у деяких англомовних путівниках ходить цифра 340 акрів, яка, схоже, виникла з помилкового перекладу 340 му, китайської одиниці площі. Вода теж є частиною його недавньої історії: 7 червня 2020 року на повіт випало 327,7 мм дощу за одну добу, місцевий рекорд, і зі скиданням води вище за течією затопило вулиці центру, зокрема Вест-стріт і сам парк.
Щоб дізнатися, що подивитися в парку Яншо, його варто читати як краєвид з іменами. На пагорбі Сілан заввишки близько 100 метрів скеля у вигляді чоловіка стала приводом для вірша часів Тан; на пагорбі Чжунлін, який звуть ще Ченьбо-шань, поспіль тягнуться понад 20 з’єднаних вапнякових печер, серед них печера Біліан із лотосоподібними натьоками, відвідування платне, із тимчасовими закриттями. На його північному схилі сад Чуньлей об’єднує портал у старовинному стилі, ставок, місток, шестикутний павільйон Баочунь, орхідеї, бамбук і бонсаї. На сході здіймається Дусю, колона заввишки близько 100 метрів із плоскою вершиною й прямовисними стінами, з павільйоном Фанхе, «випущеного журавля», на півсхилі: за легендою, там безсмертний відпустив журавля, на якому прилетів.
У парку є й громадянський календар. Щороку 30 вересня, у День мучеників, і в дні Цінмін, свята підмітання могил, Яншо проводить біля Пам’ятника революційним мученикам вшанування, із вінками та кошиками квітів біля підніжжя стели й обрядом прибирання та пам’яті полеглих.
Аудіогід проводить парком за чотири зупинки і 40 хвилин, від великої брами до входів у печери Чжунлін, скелі Сілан і вершини пагорба. Нитка, що їх поєднує, — погляд: парк мешканців і партій у шахи, який століттями читали скеля за скелею й який наприкінці прогулянки відвідувач навчається читати так само.
За межами парку Вест-стріт лежить за кілька кроків, а пік Біліан замикає центр біля річки. Приблизно за 6 км на південь гора Місяця пропонує інший спосіб читати вапняк: арка, що змінює фазу, як Місяць.
Брама, яку підписав Лю Хайсу
Велика брама з каліграфією Лю Хайсу
Коротко про цю зупинку
На головному вході — назва 阳朔公园, написана каліграфом Лю Хайсу, одним із великих майстрів пензля XX століття. Це не єдиний знаменитий підпис: мала брама, збудована 1980 року на південний захід від печери Біліан, має назву парку рукою художника Лу Яньшао. Два майстри для двох входів повітового парку.
Ця назва над брамою не споконвічна. Територія народилася 1915 року як парк Шоуян, за назвою гори, нині відомої як пік Біліан, і лише після розширення 1934 року її перейменували на ім’я містечка, бо вона лежала в самому центрі міста. Десятиліттями це був єдиний шлях всередину: північна брама концентрувала весь рух, поки 1980 року не відкрили південну.
Є й епізод, який переказує місцева традиція. 29 листопада 1921 року флотилія Сунь Ятсена, що йшла вгору по Лі до Гуйліня готувати Північний похід, пристала в Яншо; магістрат і представники цехів зустріли його на пристані, і там він виголосив промову до людей та порадив повіту поліпшувати дороги, відкривати копальні й садити ліси та фруктові дерева. Розповідають, що наприкінці того листопада він прогулявся й парком. Перед великою брамою аудіогід іде слідами того візиту на шляху до війни.
Смолоскипи Сюй Сяке й дракон, висічений різцем
Входи до печер пагорба Чжунлін
Коротко про цю зупинку
Біля підніжжя пагорба Чжунлін привітна поверхня парку з його струмком, османтусами й шаховими дошками межує із порожнистим світом. 1637 року мандрівник Сюй Сяке обійшов печери Лун, Біліан і Лайсянь, що нині опинилися на території парку. У Лайсянь, на захід від давнього муру Яншо, він прочитав при вході напис, що дав їй ім’я і згадував Лі Ду з Фуцзяні, переписав текст «Лайсянь дун цзі» і кинув смолоскипи в глибоку пропасть, так і не побачивши, як полум’я падає на дно.
Печера Дракона, Лун-дун, мала власний міф заснування. Давній «Запис про відкриття печери», праця предка місцевого роду Мо, називав північну печеру «палацом, де зимує прихований дракон», а сусідню схованку Лун’юе — «місцем, де стрибнув божественний дракон». Коли Сюй Сяке зайшов зі смолоскипами, на задній стіні ще стояли білокам’яні утворення, відомі як тінь і ложе дракона, але їх уже наполовину розбили молотком і зубилом ті, хто приходив видобувати камінь; від них лишився тільки слід.
Нижче були дві ямки з водою, одна квадратна, друга кругла, чистою, як дзеркало, яка знову наповнювалася, скільки б її не черпали, а перед ними — кругла піч для еліксиру з отвором, відкритим, як двері. Біля входів до печер аудіогід відтворює те, що найвідоміший мандрівник мінського Китаю встиг записати.
Кам’яний хлопець, що дивиться на захід
Скеля Сілан
Коротко про цю зупинку
Пагорб Сілан, на півдні парку, заввишки близько 100 метрів, раніше називався Пінфен-шань, гора-ширма, бо розгортається вшир, як розкрита ширма. На середині висоти його північного боку виступає скеля завбільшки приблизно 10 метрів із силуетом стоячого чоловіка, зі схрещеними руками, обернутого на захід: це Сілан, хлопець із заходу, що дав пагорбові ім’я.
На стіні вирізьблено ієрогліфи 西郎 і вірш «Сілан-шань» поета Цао Є династії Тан, уродженця Яншо. Його рядки питають, чому Сілан дивиться на захід: він хоче зустрітися з Дунланом, хлопцем зі сходу, але їх розділяє велика річка, і він досі не знаходить його, скаржачись надвечірньому сонцю. У вірша є пара, «Дунлан-шань», що малює Дунлана, випростаного на схід, що щоранку чекає сонця. Його третій рядок ходить у двох версіях: цінська антологія говорить, що мудрий володар і вірний міністр зустрічаються рідко, а сучасна популярна — про добрих друзів; залежно від того, яку читати, очікування Сілана — політична алегорія або історія дружби.
Навпроти, поруч із пагорбом Чжунлін, менший пік, Сяогу-шань, або гора Дівчини, дивиться на нього в лице, і ця сцена зветься «Сілан вклоняється Гу». Під скелею аудіогід озвучує скаргу, яку Цао Є написав для свого кам’яного земляка.
Де безсмертні приходили дивитися
Пагорб Сілан
Коротко про цю зупинку
Біля скелі Сілан здіймається павільйон Хуейсянь, шестикутний і двоповерховий, присвячений безсмертним, які, за легендою, приходили споглядати краєвид разом із Сіланом. На північ від павільйону — природна кам’яна чаша з написом 天池, Небесний Ставок, а на схід — камінь у формі тигра з вирізьбленим 醉霞, П’яна Зоря. На вершині пагорба чекає павільйон Воюнь, той, що лежить у хмарах, оглядовий майданчик над центром Яншо й навколишніми піками; на північному схилі лишаються тераса Ванси, оглядовий майданчик над струмком, і напис, що прославляє надвечірнє світло на західній горі, найкращий час для якого — кінець дня.
Звідси стає зрозуміло, що лишив позаду Цао Є. Поет прожив десять років у Чан’ані й дев’ять разів провалив імператорські іспити, поки вірші не здобули йому покровителя, і 850 року він отримав ступінь цзіньши.
Звідси також читається місцевий звичай: давати кожній горі більш ніж одну назву. Дусю, колона з прямовисними стінами на східному боці, для одних — Чжуюань-шань, гора Бамбукового Кореня, за силуетом, і водночас носить титул Нефритового Стовпа, що Пронизує Небо. На вершині остання зупинка аудіогіда займає місце безсмертних і вчить дивитися на краєвид із двома його назвами.
