Історичне містечко на річці Лі
Аудіогід Старовинне містечко Сінпін (Xingping Guzhen)
Понад три століття воно було столицею повіту Сіпін; коли 590 року резиденція перебралася до Яншо, Сінпіну лишилися річка Лі, ринок і вулиця з кам'яних плит, що спускається до старої пристані Жунтань.
- 90 хв аудіо
- Містечко на березі Лі
Старовинне містечко Сінпін було резиденцією повіту Сіпін від 265 року, за доби царства У, а ринковим поселенням стало, коли, за місцевими джерелами, столицю перенесли до Яншо 590 року. Його стара вулиця, вимощена бруківкою, завдовжки близько кілометра, спускається між будинками із сірої цегли та цеховими залами купців з інших провінцій до берега Лі, а дорогою береже храм Гуаньді, заснований 1739 року, з його оперною сценою цінської доби. Від 2007 року воно значиться в переліку Відомих історичних і культурних містечок Китаю.
Річка, що зробила його заможним, та сама й випробовує його. За доби Мін і Цін Сінпін був найбільшим поселенням на березі Лі, і з його пристані плавали до кількох міст; 19 червня 2024 року найгірша повінь у Гуйліні від 1998 року затопила цю пристань і вулиці старого центру, і понад тисячу людей довелося евакуювати плотами між Вест-стріт і Сінпіном.
Що подивитися
- Табличка «Давній Сіпін» — Назва повіту, заснованого 265 року, при вході на вулицю
- Стара вулиця з плит — Близько кілометра між цегляними будинками й цеховими залами до річки
- Сцена Ваньнянь — Понад 20 зарубок від опери на стовпах храму Гуаньді 1739 року
- Великий баньян — Стовбур, який можуть обхопити лише вісім людей з розставленими руками
- Пристань Жунтань — Плити з різьбленими драконами й феніксами поруч із річкою Лі
На березі річки Лі, з піком Лаочжай, що вартує біля причалу, старовинне містечко Сінпін (Xingping Guzhen) сьогодні постає як вулиця сувенірів, що спускається до води. Під цим недавнім шаром лежить столиця повіту, річковий порт, найбільший на Лі, і храм, чия сцена досі береже сліди століть опери.
Історія Сінпіна починається 265 року, першого року доби Ганьлу царства У, за часів Трьох царств, коли місце стало резиденцією повіту Сіпін. 590 року, десятого року доби Кайхуан династії Суй, резиденцію перенесли до Яншо, а Сінпін лишився простим торговим місцем; згодом назва Сіпін через співзвучність перейшла в Сінпін. Джерела розповідають цей момент по-різному: місцеві говорять про перенесення резиденції або про скасування Сіпіну заради повіту Яншо, тоді як китайська Вікіпедія подає створення Яншо 590 року як відокремлення від повіту Ші’ань, не згадуючи Сіпін. Хитається й підрахунок віку: дата 265 року дає понад 1700 років, хоча деякі туристичні сторінки говорять про понад 1300; підтримують 265-й місцеві китайські джерела.
Архітектура Сінпіна читається вздовж єдиної траси: вимощеної вулиці завдовжки близько 1000 метрів, що йде з південного сходу містечка до Джерела Баньяна й пристані, з обох боків обрамленої старими будинками із сірої цегли й дерева, рядами споруд з окремими димарями й цеховими залами купців, що прибували з різних провінцій за доби Мін і Цін. За адресою Жунтань, 23, стоїть храм Гуаньді, заснований 1739 року, від якого збереглися бічна зала й оперна сцена. Наприкінці спуску, на давній пристані Жунтань, лишилися плити з різьбленими драконами й феніксами, ділянка павільйону Хесі та, сходами вище, восьмикутний триповерховий павільйон. 2006 року старе місто реставрували й переобладнали для туризму, а 31 травня 2007 року Сінпін потрапив до третього переліку Відомих історичних і культурних містечок Китаю.
У містечка є й власний смак. За розповідями в Сінпіні, сунхуа тан, смажені кульки з клейкого рису в цукровому сиропі з чорним кунжутом, порізані на блоки, винайшли майстри з Фучжоу приблизно на десятому році правління Канси; до Юйліня він потрапив на початку двадцятих років минулого століття, і службовець тих крамниць привіз рецепт назад. Щодо назви ходять дві версії: або вона натякає на золоті зерна, як пилок сосни, або це спотворення «сухуа», хрусткого десерту, що тане в роті. Його й досі готують вручну в містечку.
Щоб дізнатися, що подивитися в Сінпіні, аудіогід проводить старою вулицею за п’ять зупинок і 90 хвилин, від таблички при вході до цехових залів, сцени храму Гуаньді, великого баньяна й пристані Жунтань. Нитка, що їх поєднує, — парадокс: містечко, яке втратило столичність і лишилося лише з річкою, і річка, яка дала йому багатство, а 2024 року залила йому вулиці.
Тут закінчується найвідоміший маршрут річкою Лі, до перекату з купюри в 20 юанів. У Яншо Вест-стріт розповідає про інший бік річки: вулицю, що виросла від пристані й наповнилася рюкзачниками.
Табличка з назвою втраченої столиці
Табличка «Давній Сіпін»
Коротко про цю зупинку
На початку вимощеної вулиці висить табличка з написом «Давній Сіпін». Не Сінпін, нинішня назва, а назва повіту, який мав тут резиденцію від 265 року. Так містечко себе й подає: титулом столиці, якою перестало бути 590 року, коли резиденцію перенесли до Яншо, а Сінпіну лишився ринок.
Та столиця не зникла остаточно. На південний схід від старої вулиці, у Шицзидані, збереглися руїни міста повіту Сіпін: контур його муру досі читається, а земля всіяна уламками давньої цегли, черепиці та кераміки.
Століттями пізніше містечко знайшло маленький реванш над столицею, що забрала в нього все, принаймні за фразами, які воно з гордістю повторює. Художнику Сюй Бейхуну, який приїхав писати з натури й переніс у свої картини надвечір’я Сінпіна, приписують вислів «Найкраще в Яншо — у Сінпіні»; а маршалові Є Цзяньїну, після того як він 1963 року об’їхав містечко, — рядок, що завершує один з його віршів: «Справді, найкраще в Сінпіні». Перед табличкою оповідь розповідає, як втрачена назва й досі вітає гостей.
Чужинецькі цехи й по димарю на кожен дім
Цехові зали й будинки з димарями
Коротко про цю зупинку
Середня ділянка старої вулиці показує, чим жив Сінпін, коли перестав бути столицею. Це вимощена вулиця завдовжки майже кілометр, обрамлена старими цегляними будинками та цеховими залами купців з кількох провінцій, спорудами епох Мін і Цін, які свідчать, що значну частину цієї вулиці звели приїжджі купці.
У рядах прибудованих будинків кожне житло зберігає власний димар, побутова деталь, що повторюється вздовж усієї вулиці й говорить про родини, які, стіна до стіни, кожна підтримували своє вогнище.
Сучасний гамір — найновіший шар цієї історії. 2006 року старе місто реставрували й переобладнали для туризму, і нині вулиця здебільшого ринок сувенірів, хоча між крамницями ще стоять храми, оперні сцени й давні мости. Через рік, 2007-го, Сінпін потрапив до переліку Відомих історичних і культурних містечок Китаю. На цій ділянці аудіогід відділяє декорацію від того, що стоїть століттями.
Зарубки від опери на сцені Гуань Юя
Сцена Ваньнянь
Коротко про цю зупинку
Біля старої вулиці храм Гуаньді, присвячений генералові Гуань Юю, заснували 1739 року, четвертого року правління Цяньлуна. Фасад постарів, а від комплексу збереглися бічна зала й оперна сцена — сцена Ваньнянь.
Дерево зберігає фізичну пам’ять про вистави. На двох стовпах краю сцени лишилося понад 20 зарубок від вистав, а вздовж краю помосту тягнуться чотири дерев’яні рельєфи зі сценами чотирьох традиційних опер; на одному з них Гуань Юй стинає голову Цай Янові в «Зустрічі в старому місті».
З лівого боку сцени є складана чотиристулкова дерев’яна ширма з рельєфними бамбуками, підписана внизу «подарунок від Баньцяо, рік їчоу Цяньлуна», тобто 1745. Підпис відсилає до знаменитого художника й каліграфа Чжен Баньцяо, але ця атрибуція не перевірена фахівцями. Перед сценою оповідь пояснює, що розповідають зарубки на стовпах і чому ширма викликає підозру.
Баньян, що проковтнув богів
Великий баньян
Коротко про цю зупинку
Поблизу Джерела Баньяна й кінця вулиці великий баньян Сінпіна розсікає спеку величезною тінню. Його стовбур обхоплюють лише розставлені руки вісьмох людей, а коріння сплітається так, ніби обіймало все, що траплялося на шляху.
Саме це й розповідає легенда. За народним повір’ям, дерево посадили, коли заснували повіт, у III столітті, і з віками його коріння обгорнуло все довкола, аж поглинуло п’ять образів бодхісатв і скелю вагою приблизно 20 тонн, які нібито досі лежать усередині стовбура. Ніхто не може перевірити цього, не зрубавши дерево.
Так баньян стає живою ниткою між втраченою столицею та сьогоднішнім містечком. Під його гілками аудіогід іде слідом тих священних постатей між корінням.
Плити з драконами, де річка давала й забирала
Давня пристань Жунтань
Коротко про цю зупинку
Усе містечко спускається до цього місця. На давній пристані Жунтань на кам’яній основі й досі лежать великі плити, різьблені драконами й феніксами; це ділянка павільйону Хесі, а сходами вище лишилися восьмикутний триповерховий павільйон і ділянка храму Північного Бога. Звідси відпливали кораблі, що зробили Сінпін найбільшим поселенням на березі Лі: з його пристані плавали до кількох міст, і це річкове сполучення принесло йому добробут за династій Мін і Цін.
Та сама річка, що збагатила його, нагадала про себе 2024 року. 19 червня найгірша повінь у Гуйліні від 1998 року затопила пристань і вулиці старого центру, залила перші поверхи багатьох крамниць і змусила евакуювати плотами понад тисячу людей між Вест-стріт і Сінпіном; частина мешканців сховалася на других поверхах. Нинішній причал із плотами й поромом — найнижча точка містечка, і він першим опинився під водою.
Над причалом здіймається пік Лаочжай, і його стежка має власну історію, яку зберігає місцева традиція. Підйом був такий небезпечний, що аварії повторювалися, і біля підніжжя поставили табличку із забороною лізти, аж поки японський мандрівник, який представлявся китайським ім’ям Лінь Кечжи, не дійшов до вершини, не закохався в краєвид і не заплатив із власної кишені за дорогу з 1149 кам’яних сходинок, з поручнями на найкрутіших ділянках і двома павільйонами: Миру, внизу, і Дружби, на вершині. Він повертався щороку, щоб проводити сезони в містечку, і далі лагодив стежку, безкоштовну для всіх. Біля води остання зупинка аудіогіда закриває маршрут цим подарунком, зробленим сходинка за сходинкою.
