Вежа-годинник династії Мін
Аудіогід Дзвонова вежа (Zhonglou)
Мінська вежа заввишки 36 метрів, яку 1582 року розібрали по частинах і зібрали заново за кілометр на схід, щоб вона лишалася в точному центрі обнесеного муром міста; нині вона стоїть посеред круговою розв'язки, де перетинаються чотири головні проспекти Сіаня.
- 40 хв аудіо
- Династія Мін
Вежу звели 1384 року, у 17-й рік ери Хуну, біля даоського храму Їнсян, при вході на вулицю Гуанцзі. Але місто розросталося на схід, перебудували брами, прокреслили чотири вулиці — Східну, Південну, Західну й Північну, — і вежа опинилася не в центрі. 1582 року її перенесли на теперішнє місце з новим підмурком і власним дерев'яним корпусом. Відтоді вона позначає перехрестя: 36 метрів від землі до верхівки, цегляний цоколь зі стороною 35,5 метра і дах із трьома зеленими стрілами лише над двома поверхами, увінчаний золотим шпилем.
Історія її дзвона дивніша за саму вежу. Цзінюнь, відлитий із бронзи 711 року з написом, виведеним каліграфічно імператором Жуйцзуном, тут уже немає: 1953-го його перевезли до Музею Лісу стел, а в північно-західному куті від 1997 року висить копія. Нині в нього не б'ють, але його звук, записаний Центральним народним радіо Китаю, проводжає рік кожної китайської новорічної ночі. А легенда каже, що, коли він висів на вежі, він онімів.
Що подивитися
- Підмурок і замуровані арки — 35,5 м у стороні й колишнє перехрестя чотирьох проспектів під вежею
- Копія дзвона Цзінюнь — 6,5 тонни в північно-західному куті, копія танського дзвона 711 року
- Стели на західній стіні — Хроніка перенесення 1582 року й реставрації 1740-го
- Двері з рельєфами — 64 сцени класичних історій, із Вісьмома безсмертними, що перепливають море
- Балкон верхнього поверху — Чотири проспекти до стіни й Барабанна вежа приблизно за 200 м
У серці обнесеного муром Сіаня, де Східна, Західна, Південна й Північна вулиці сходяться на круговій розв’язці з нескінченним рухом, здіймається Дзвонова вежа (西安钟楼, Zhonglou). Це мінська вежа-годинник заввишки 36 метрів, зведена 1384 року й перенесена 1582-го, щоб і далі стояти в центрі міста, яке змістилося на схід. Цей жест — розібрати будівлю й зібрати її заново з її ж частин за кілометр звідти — підсумовує її призначення: позначати серце й час Сіаня.
Історія Дзвонової вежі не закінчується на династії Мін. 1740 року губернатор Чжан Кай її відреставрував; 1927-го Ші Лінь, щойно повернувшись зі студій у США, відкрив у ній звуковий кінотеатр, перший в історії міста; 10 жовтня 1939 року японське авіабомбардування серйозно її пошкодило, а під час війни проти Японії вона слугувала постом протиповітряної тривоги, тоді як Гоміндан використовував склепінчасті проходи її підмурка, щоб тримати й допитувати в’язнів. Про її походження ходять і дві легенди: одна каже, що її звели, аби прикувати підземного дракона, винного в землетрусах Ґуаньчжуна; інша — що вона мала стримати «енергію дракона», яка загрожувала трону Чжу Юаньчжана. Збережені документи, натомість, описують її як вежу для сповіщення часу й тривоги.
Її архітектура читається знизу вгору. Квадратний цоколь із сірої цегли заввишки 8,6 метра несе дерев’яний двоповерховий корпус із трьома стрілами даху з темно-зеленої глазурованої черепиці, увінчаний дерев’яним шпилем, покритим золотом, який 2020 року позолотили вперше за 25 років. Червоні двері на чотирьох фасадах, на обох поверхах, мають по 8 рельєфів кожні, усього 64, із класичними китайськими історіями; на стовпах верхнього поверху каліграфічні парні написи — недавні додатки. А коли настає вечір і вежа підсвічена, стало модою приходити в ханьфу, традиційному китайському вбранні, щоб сфотографуватися на тлі будівлі, довкола якої кружляють автомобілі.
Щоб знати, що подивитися на Дзвоновій вежі, аудіогід проводить нею за чотири зупинки й 40 хвилин: від тротуару розв’язки, підземним переходом, до підмурка з копією її танського дзвона, стел нижньої зали та дерев’яного балкона, з якого видно проспекти й Барабанну вежу. Нитка одна: центр Сіаня — це не нерухома точка, а рішення.
Неподалік лежать Мусульманський квартал біля Барабанної вежі та Ліс стел під південною стіною; а вже за межами укріплення, на півдні, здіймається Мала пагода диких гусей.
Чотири проспекти й замуроване перехрестя
Дзвонова вежа Сіаня
Коротко про цю зупинку
З тротуару вежа постає посеред великої розв’язки, саме в точці, де починаються чотири проспекти до брам стіни. Вона не завжди там стояла, та й саме місце не завжди було центром: коли на початку Мін місто розширили, його ядро змістилося на схід, і приблизно два століття по тому перебудували брами й прокреслили Східну, Південну, Західну й Північну вулиці. Вежі довелося за ними йти.
Підмурок зберігає слід того перехрестя. У центрі кожного боку цоколя зі стороною 35,5 метра й заввишки 8,6 відкрита арка близько 6 метрів; чотири перетиналися всередині хрестом, і крізь них проходили люди й підводи з вулиці на вулицю. Рух зрештою їх закрив, і нині до вежі потрапляють круговим підземним переходом під розв’язкою.
Цей краєвид мав і інше життя. Якийсь час після заснування Китайської Народної Республіки 1949 року щоразу першого травня й першого жовтня вежа ставала трибуною, з якої влада приймала паради, огляди й урочисті заходи. На тротуарі аудіогід відкриває маршрут, читаючи в цих замурованих арках перехрестя, що колись перетинало вежу.
Танський дзвін, що втратив голос
Копія дзвона Цзінюнь
Коротко про цю зупинку
У північно-західному куті підмурка висить бронзовий дзвін заввишки 2,45 метра й вагою 6,5 тонни. Це копія, повішена 30 січня 1997 року, з оздобленням і написом, відтвореними з оригіналу: дзвона Цзінюнь, відлитого 711 року, вагою близько 6 тонн і заввишки 247 сантиметрів, що на передньому боці має напис із 292 ієрогліфів, складений і виведений каліграфічно самим імператором Жуйцзуном, Лі Данем. Справжній залишив вежу 1953-го й потрапив до Музею Лісу стел.
Легенда каже, що за часів Мін дзвін Цзінюнь онімів у цьому куті, хоча в будівлі нічого не змінилося, і довелося відливати інший, значно менший, близько 5 тонн. Та сама легенда завершується тим, що старий танський дзвін повернув голос, потрапивши до Лісу стел.
Задокументована історія пропонує інше пояснення. 1740 року, під час реставрації, губернатор Чжан Кай побачив, що закрита зала глушить звук дзвона, і виніс його назовні, щоб час чутно було далеко. Перед копією оповідь зіставляє дві версії тиші.
Вежа, яка переїхала на кілометр
Стели на західній стіні
Коротко про цю зупинку
На західній стіні зали першого поверху збереглися три стели: реставрації 1953 року, «Запис про реставрацію Дзвонової вежі Сіаня» після робіт 1740-го та «Пісня про перенесення Дзвонової вежі на схід» Гун Маосяня. Остання розповідає про найнезвичайніший епізод будівлі.
Вежу звели 1384 року, у 17-й рік ери Хуну, біля даоського храму Їнсян, при вході на вулицю Гуанцзі, навпроти Барабанної вежі й приблизно за 1000 метрів від теперішнього місця. 1582 року, в десятий рік ери Ваньлі, цензор Шеньсі Гун Маосянь наказав магістратам Сяньніна й Чан’аню перенести її до нового центру. Новим збудували лише підмурок: дерев’яний корпус зібрали заново з тих самих частин. Перед стелами аудіогід відтворює, як ціла будівля змінила місце, щоб лишатися центром.
Дзвін на світанку, барабан на заході сонця
Балкон верхнього поверху
Коротко про цю зупинку
Маршрут завершується на балконі верхнього поверху. Звідти чотири проспекти рівно йдуть до брам стіни, а на північному заході, приблизно за 200 метрів, виглядає Барабанна вежа, її пара в мірі часу. Музей Дзвонової та Барабанної веж, що виник 1953 року як виставкова зала Барабанної вежі й має цю назву від 2008-го, підтримує історичне відтворення «дзвін на світанку, барабан на заході сонця».
Цей балкон був і постом спостереження. За задокументованою традицією, під час революції 1911 року, що повалила династію Цін, імператорські війська закріпилися на вежі, а повстанці тут жорстоко з ними билися. Через десятиліття її висота зробила її постом протиповітряної тривоги під час війни проти Японії.
В оригінальний дзвін уже не б’ють, щоб його зберегти, але його голос не згас: Центральне народне радіо Китаю його записало, і цей звук лунає кожної китайської новорічної ночі як дзвін прощання з роком. На вершині вежі остання зупинка аудіогіда поєднує час імперії з дзвоном, що нині проводжає рік.
