Аудіогід Ліс стел (Beilin Museum)

Біля південної стіни Сіаня, на місці колишнього храму Конфуція та префектурної школи міста, зберігається бібліотека з каменю: Ліс стел (西安碑林博物馆, Музей Бейлінь). Від 1087 року тут збирають плити з написами, що пережили падіння танської столиці, війни, землетруси й бомбардування. Скільки їх, залежить від того, кого питати: за різними джерелами, стели й епітафії налічують від майже 3000 до понад 4000, а вся колекція — від близько 11 000 до 14 338 одиниць.

Історія Лісу стел починається з порятунку. У 904 році воєначальник Чжу Вень відвіз імператора Чжаоцзуна до Лояна й розібрав Чан’ань; у скороченому місті, що лишилося, Лю Сюнь, наступник правителя Хань Цзяня, урятував Кайченські класики та інші стели, які лишилися поза містом, у колишній Імператорській академії. 1087 року урядовець Люй Дачжун зібрав їх, щоб захистити, а 1103-го вони потрапили в південно-східний кут міста, куди разом з ними переїхав храм Конфуція. Власні джерела музею не цілком збігаються: одні відносять переїзд на нинішнє місце вже до 1087 року, інші розрізняють заснування 1087-го та прибуття 1103-го.

Каміння мало затятих охоронців. Під час війни з Японією комітет, що керував Лісом, на чолі з Чжан Пенъї наказав сховати все, що можна; уламок кам’яних класиків доби Хань із колекції Ю Юженя, за задокументованою традицією, опинився на дні сухого колодязя в родинному домі Чжана у Фупіні, збережений його сім’єю за суворими правилами, і повернувся до музею лише 1952 року. 2018-го, коли проєкт розширення передбачав перемістити Кайченські класики, підписана петиція й тривалі обговорення завершилися рішенням лишити їх на місці, бо переміщення пошкодило б плити.

Щоб знати, що подивитися в Лісі стел, музей, який знову відкрився 12 травня 2025 року, нині пропонує ширший маршрут: окрім історичних зал, новий північний корпус, понад 2000 експонатів і великі стели на виду, без колишніх сталевих рам і вітрин. Серед них, нарешті всі разом, сім стел, які написав Янь Чженьцін, від стели Пагоди Добао, з його 44 років, до стели Родинного храму Янь, з його 72. Аудіогід проводить ними за п’ять зупинок і 75 хвилин оповіді, від дворів храму до підвалу з кіньми Тайцзуна, з однією спільною ниткою: жоден із цих каменів тут не випадково.

Музей спирається на Міську стіну Сіаня, менш ніж за кілометр від Дзвонової вежі; а хто йде слідом імперського Китаю до його витоків, має зустріч за містом із Теракотовою армією першого імператора Цінь.

Храм Конфуція, що зберігає танський дзвін

Музей Лісу стел Сіаня

Коротко про цю зупинку

Вхід до музею не оголошує музей, а оголошує храм. Червоний екран-стіна, велика арка Тайхе Юаньці, напівкруглий ставок (паньчи), брама Лінсін і брама Цзі йдуть одна за одною на одній осі, у спорудах Мін і Цін: архітектура території зберігає план конфуціанського храму. Спершу той храм тут не стояв: 1103 року, коли стели прибули до південно-східного кута міста, храм Конфуція переїхав разом з ними, і відтоді храм, Ліс стел і префектурна школа ділять одну територію.

За брамою Цзі, збоку від осі, чекає дзвін Цзінюнь. Його відлили 711 року для даоського храму Цзінлун у Чан’ані; він важить близько 6 тонн і має 247 см заввишки; його вінце шестикутне й лопатеве, на боках рельєфи журавлів, левів, драконів і фенікси, а нагорі присів звір пулао. Його оперізує напис із 292 ієрогліфів імператора Жуйцзуна. Навпроти, по інший бік осі, виставлено кам’яного коня королівства Ся, яке заснували сюнну.

Дзвін уже не б’ють, і все ж він лунає для всього Китаю раз на рік. Біля нього аудіогід розповідає, як бронзовий виріб 711 року досі зберігає свій голос.

Слухати цю зупинку в додатку

Шестиметрова стела та її таємниця

Shitai Xiaojing

Коротко про цю зупинку

У центрі осі здіймається червоно-зелений павільйон із подвійною стріхою. Усередині камінь, з якого все почалося: Шітай Сяоцзін, вирізьблений 745 року, що об’єднує Класичну книгу синівської шаноби з передмовою й коментарем імператора Сюаньцзуна, написаними його рукою каліграфічним канцелярським письмом, під заголовком печатного письма спадкоємця престолу Лі Хена. Це чотири плити по 590 см заввишки, усього 35 кам’яних блоків, на триступінчастому п’єдесталі й під вінчанням із хмар і міфічних звірів. 1087 року вона була однією з перших пам’яток, які Люй Дачжун зібрав, щоб захистити від негоди.

Таємниця виявилась 1973 року. Стела нахилилась на південний захід через просідання ґрунту, і під час реставрації з’явилися, сховані в стиках центрального стовпа, уламки документів юрчженською мовою, відбиток Передмови до Священного вчення Хуайжень і новорічна картинка Дундфан Шо. Їх залишили там ті, хто ремонтував її після землетрусу 1160 року, за часів династії Цзінь.

У павільйоні табличка з ієрогліфами 碑林, «ліс стел», — робота високопосадовця Цін Лінь Цзесюя. У першому ієрогліфі бракує невеликого косого штриха вгорі, і народна легенда каже, що Лінь Цзесюй написав його, проїжджаючи Сіанем дорогою на заслання в Илі, знятий з посади за кампанію проти опіуму. Перед павільйоном аудіогід пояснює, що традиція бачить у цьому відсутньому штриху.

Слухати цю зупинку в додатку

114 плит, що врятували класиків

Кам'яні класики Кайчен

Коротко про цю зупинку

У залі 1 плити вишикувано рядами, як полиці бібліотеки. Це Кам’яні класики Кайчен, вирізьблені між 833 і 837 роками за наказом імператора Веньцзуна: 114 плит, списаних з обох боків дванадцятьма конфуціанськими класиками, понад 650 000 ієрогліфів. З шести комплектів кам’яних класиків, що передують династії Цін, це єдиний, збережений повністю. В епоху без поширеного друкарства вони слугували студентам зразковим текстом і офіційним еталоном для звіряння їхніх рукописних копій.

Їх врятували ледь-ледь. Коли 904 року Чан’ань розібрали, плити лишилися поза скороченим містом, у колишній Імператорській академії, і Лю Сюнь перевіз їх до західного кута колишнього танського Державного секретаріату, на північ від нинішньої Барабанної вежі. 1087 року вони були першим камінням, що ввійшло до Лісу стел.

Найтемніший епізод настав 1938-го, коли японська армія стояла біля перевалу Тунґуань, а Сіань бомбили. За задокументованою традицією, між серпнем і жовтнем того року стели в залах 1–3 обклали сирцем і глиною, а вікна замурували цеглою; у червні 1940-го, під повітряні тривоги, на території викопали глибокий колодязь, щоб закопати ще 291 камінь і дві вирізьблені карти, які побачили світло лише 1947-го. Між рядами аудіогід відтворює ті місяці, коли плити зникли під глиною.

Слухати цю зупинку в додатку

Хрест на китайському камені 781 року

Несторіанська стела

Коротко про цю зупинку

У залі 2, на п’єдесталі у формі черепахи, здіймається вапнякова стела заввишки близько 2,8 м із хрестом на вінчанні. Це сіанська стела, або несторіанська стела, споруджена 781 року в монастирі Дацинь у Чан’ані, з текстом ченця Цзінцзіна й каліграфією Люй Сюйяня. Вона розповідає про християн у танській столиці, і то двома мовами: перший і останній рядок, нижня частина й торці мають сирійське письмо, а на бічних боках підписи 70 ченців.

Камінь століттями пролежав під землею. Його поховали близько 845 року, під час релігійних переслідувань ери Хуейчан, і він з’явився майже через 800 років біля храму Чунжень, на захід від Сіаня, на місці давнього християнського монастиря. Дата знахідки не певна: джерела відносять її до 1625 року, хоча інші говорять про 1623-й, у межах 1621–1625; а щодо її первісного місця за Тан, окрім Чан’аню, пропонували й повіт Чжоучжи. Єзуїт Альваро Семедо був першим європейцем, який її побачив.

У Європі, проте, її покоління вважали підробкою або текстом, підправленим єзуїтами мінського двору, і цю підозру підхопили французькі янсеністи та Вольтер. 1907 року до Сіаня прибув датчанин Фріц Хольм з наміром її вивезти; влада перевезла її разом з черепахою до Лісу стел, і Хольму довелося вдовольнитися точною копією, яка пройшла через Метрополітен-музей у Нью-Йорку й 1917-го опинилася подарованою Папі. Перед черепахою аудіогід простежує шлях цього каменю між Чан’анем, Римом і Нью-Йорком.

Слухати цю зупинку в додатку

Коні Тайцзуна і двоє відсутніх

Шість скакунів мавзолею Чжао

Коротко про цю зупинку

У підвалі нового північного корпусу зберігаються Шість скакунів мавзолею Чжао, рельєфи бойових коней імператора Тайцзуна. Чотири з них оригінальні. Двоє інших, Салуцзи та Цюаньмаогуа, у Музеї Пенна у Філадельфії, а замість них виставлено копії, які музейний майстер Се Дада вирізьбив 1963 року за відбитками й фотографіями.

Корпус — найновіша частина музею, що знову відкрився 12 травня 2025 року після розширення двома зонами, історичною територією і цим північним корпусом, та понад 2000 експонатів на виставці. Головні стели тепер показано окремо, без сталевих рам і скляних вітрин, що вкривали їх роками. У першому підвалі, до того ж, репліки знаменитих стел призначено для того, щоб незрячі проводили рукою по ієрогліфах. Перед рельєфами остання зупинка аудіогіда розповідає історію двох коней, яких бракує.

Слухати цю зупинку в додатку