Імператорський мавзолей
Аудіогід Теракотова армія (Bingmayong)
Тисячі глиняних воїнів у натуральну величину, кожен зі своїм обличчям, стоять шеренгами лицем на схід від того дня 1974 року, коли селяни натрапили на них, копаючи колодязь. Вони стоять на варті за 1,5 км від імператорської гробниці, яку досі ніхто не розкрив.
- 120 хв аудіо
- Династія Цінь
Рови Теракотової армії входять до Музею мавзолею Цінь Шихуана в Лінтуні, приблизно за 40 км від центру Сіаня. Будівництво мавзолею почалося 246 року до н. е., коли майбутній перший імператор у 13 років успадкував трон Цінь, а його воїнів ліпили частинами, з обличчями, доопрацьованими по одному, справжньою бронзовою зброєю й підписами скульпторів, схованими в пахвах. Три рови розподіляють їх, як справжню армію: велике бойове тіло, змішаний стрій з арбалетників, колісниць, піхоти й кінноти та малий командний пункт зі своїми офіцерами.
Те, що нині стоїть, — це терпляча реконструкція. Рів 1 був підземною спорудою, перекритою балками, очеретяними матами й глиною; той дах згорів і завалився на шеренги, і всі виставлені фігури зібрано з уламків. Вони не зберегли й кольору: їх було розписано по шару лаку, який при контакті з сухим повітрям Сіаня скручується за п'ятнадцять секунд і відшаровується за чотири хвилини.
Що подивитися
- Рів 1 — Близько 6000 фігур у бойовому порядку лицем на схід, із авангардом з 204 лучників і арбалетників
- Зона реставрації — Воїни, зібрані наполовину, й лабораторія, відкрита 2024 року просто в рові
- Рів 3 — Командний пункт двох інших ровів, з вищими офіцерами й бойовою колісницею
- Лучник навколішки — Вирізьблений до малюнка підошви й зі слідами первісного розпису
- Бронзові колісниці — Дві колісниці в половину розміру з 14 кг золотих і срібних прикрас, знайдені непограбованими
У Лінтуні, приблизно за 40 км від центру Сіаня, Музей мавзолею Цінь Шихуана накриває великими залами три похоронні рови першого імператора Цінь: Теракотову армію, Bingmayong (兵马俑) на мапах і табличках. Тисячі глиняних воїнів у натуральну величину, кожен із власними рисами, й досі стоять у бойовому порядку лицем на схід, за 1,5 км від кургану імператора, залісненого пагорба біля підніжжя гори Лі, який досі не розкрито. Будівництво мавзолею почалося 246 року до н. е., коли майбутній Цінь Шихуан у 13 років успадкував трон Цінь.
Історія сучасної Теракотової армії починається з посухи. 29 березня 1974 року селяни, що копали колодязь, витягли уламки глиняних фігур; у квітні лінтуньський археолог Чжао Канмінь склав докупи двох воїнів і визначив їх як витвір династії Цінь, а 15 липня того року державна археологічна група вже розташувалася на місці. Кого вважати першовідкривачем, досі спірно: у селі ходили версії про трьох, сімох і дев’ятьох першовідкривачів, археологічне визнання приписують Чжао Канміню, а народна розповідь виділяє Ян Чжифа та його братів. Цифри теж не остаточні: загальні оцінки говорять про понад 8000 воїнів у трьох ровах, тоді як дані музею налічують близько 6000 фігур у Рові 1, понад 1300 у Рові 2 і 72 у Рові 3, для якого інші описи подають 86.
Прізвисько, яке повторюють усі путівники, має відомого автора. 1978 року тодішній мер Парижа Жак Ширак відвідав рови й сказав, що, якщо у світі є сім див, це відкриття можна назвати восьмим; міжнародна преса поширила фразу, і титул прижився. Реалізм фігур, безпрецедентний у попередній китайській скульптурі, живить ще одну дискусію: дехто з дослідників припускав вплив грецької скульптури, тоді як інші, зокрема головний археолог музею Чжан Вейсін, стверджують, що суттєвих доказів цього зв’язку немає, і відкидають гіпотезу як євроцентричну.
Навіть нерухомість статуй має свою анекдоту. У суботу вересня 2006 року німецький студент мистецтва Пабло Вендель одягнувся воїном, узяв невеликий постамент і стрибнув у рів між фігурами; він застиг так нерухомо, що охоронцям було важко його знайти, і поліція зрештою винесла його на руках. Оскільки жодного експоната він не пошкодив, костюм конфіскували, а його самого повернули до Ханчжоу з попередженням.
Щоб знати, що подивитися біля Теракотової армії й не загубитися між залами та помостами, аудіогід проводить нею за п’ять зупинок і дві години оповіді: від чола Рову 1, де авангард дивиться на схід, до його дальнього кінця в реставрації, а далі командний пункт Рову 3, вітрини Рову 2 і зала бронзових колісниць. Нитка одна: ця армія — не листівка, а передпокій чогось, що лишається зачиненим.
Повернувшись до Сіаня, місто показує свої пізніші шари: Міська стіна Сіаня, зведена Мін, і, поруч із її південною ділянкою, Ліс стел із конфуціанськими класиками, вирізьбленими в камені.
Сухий колодязь перед авангардом
Теракотова армія
Коротко про цю зупинку
Перший погляд кидають зі східних поручнів Рову 1, під великим склепінчастим ангаром, завершеним 1979 року над усім ровом. Його розміри пояснюють тишу, яку він накладає: 230 метрів зі сходу на захід на 62 з півночі на південь, на глибині від 4,5 до 6,5 метра під нинішнім ґрунтом і площею 14 260 м². За щільністю розкопаного підраховано, що він ховає близько 6000 фігур воїнів і коней, а також велику кількість бронзової зброї.
Армія шикується в бойовому порядку лицем на схід. Просто під входом авангард: потрійна шеренга з 204 лучників і арбалетників, без обладунків. Позаду просуваються колони піхоти, перемежовані дерев’яними колісницями, запряженими четвіркою коней.
Усе почалося з колодязя. 29 березня 1974 року, посеред посухи, Ян Чжифа, його п’ятеро братів і сусід Ван Пучжи копали колодязь за 1,5 км на схід від кургану, коли з’явилися глиняні уламки; у селі їх сприйняли за «черепичних богів» і злякалися, що потурбували духів. Ян Чжифа розповідав, що подумав, ніби натрапив на стару гончарну піч і зможе безкоштовно забрати кілька глеків. Те, що було далі, — між возами за 10 юанів кожний, втраченою землею і заздрісними сусідами, — це історія, яку аудіогід розповідає перед авангардом, аж до дня, коли президент Сполучених Штатів попросив у нього автограф.
Дах, що завалився на шеренги
Зона реставрації Рову 1
Коротко про цю зупинку
На західному кінці Рову 1 ідеальні шеренги входу розсипаються в поле уламків. Цей контраст виявляє, чим був рів: перекритою підземною спорудою. Одинадцять паралельних коридорів завширшки понад 3 метри, вимощених малими цеглинами, розділених стінами з втрамбованої землі й перекритих дерев’яними балками та стовпами, очеретяними матами й шарами водонепроникної глини; зверху земля здіймалася на 2–3 метри над ґрунтом.
Той дах згорів. Фігури ровів 1 і 2 мають пошкодження від вогню, виявлено рештки обвугленого бруса, і покрівля завалилася на шеренги: усі фігури, що нині стоять, зібрано з уламків. Третя розкопка рову, 2009–2022 років, на близько 430 м², витягла понад 220 фігур, 16 коней, 4 колісниці, два барабани з паличкою і перший лакований щит рову, а також показала, що прохід для входу було відкрито знову ще в давнину, щоб увійти.
Хто увійшов і хто підпалив? Пізніші тексти приписують пожежу й грабунок Сян Юю, суперникові за трон після смерті імператора, і брак зброї, обгорілі балки та цей знову відкритий прохід підтверджують таке прочитання, хоча авторство не доведене. Від 2024 року, 50-річчя відкриття, реставраційна лабораторія працює просто в рові, серед воїнів, зібраних наполовину, і саме там аудіогід іде слідами зловмисників.
Імена, сховані в командному пункті
Офіцери Рову 3
Коротко про цю зупинку
Рів 3 найменший: план у формі «凹», пандус входу зі сходу, 28,8 на 24,57 метра і 520 м². Це був командний пункт ровів 1 і 2, з вищими офіцерами й рештками бойової колісниці. Тут погляд переходить від маси до окремих людей.
Кожного воїна збирали частинами: голова, руки, ноги й тулуб окремо, з’єднані глиною. Обличчя виходили з десятка базових типів, а потім додавали глину, щоб надати кожній фігурі власних рис; руки приклеювали наприкінці, коли обладунок уже був вирізьблений, а скульптори підписувалися в пахвах. Їхні руки, стиснуті чи напіввідкриті, порожні: дерев’яна зброя згнила, а багато бронзової розграбовано. Вона була справжньою. Знайдено понад 40 000 бронзових предметів, переважно наконечників стріл, зв’язаних пучками по 100, та мечів, написи на яких датують їх виготовлення між 245 і 228 роками до н. е.; на багатьох позначка «виготовлено канцлером Люй Бувеєм». Десятиліттями казали, що вони блищать неушкодженими завдяки антикорозійному шару хрому, але дослідження 2019 року приписує цей хром забрудненню від сусіднього лаку, а добру збереженість — слабколужному, дуже дрібнозернистому ґрунту.
Фігури, що витримали дві тисячі років під землею, виявляються крихкими перед відвідувачем: 30 травня 2025 року чоловік перестрибнув поручні й захисну сітку цього рову й пошкодив двох воїнів. З тих самих поручнів аудіогід розшифровує те, що розповідають сховані підписи.
Лучник, що зберіг свій колір
Лучник навколішки
Коротко про цю зупинку
Рів 2 із планом у формі літери L, 124 на 98 метрів, глибиною близько 5 і площею близько 6000 м², зберігає понад 1300 фігур і коней: арбалетників, бойові колісниці, піхоту й кінноту — найрізноманітніший за типами військ комплекс із трьох ровів. Значна частина досі вкрита землею, з відкритими шурфами, а найтонше — у вітринах.
Там чекає лучник навколішки з корпусу арбалетників на східному краї рову: праве коліно на землі, ліва нога зігнута, а руки з правого боку тримають арбалет, якого вже немає. Його змодельовано докладніше, ніж решту, аж до пучка волосся, пластин обладунку й малюнка підошви, і він зберігає сліди розпису. Це рідкість: воїнів було розписано по лаку кіновар’ю, малахітом, азуритом і «пурпуром Хань», синтетичним силікатом міді й барію, але при контакті з сухим повітрям Сіаня цей лак скручується за п’ятнадцять секунд і відшаровується за чотири хвилини, тому майже всі фігури нині мають колір глини.
Серед тисяч облич, розфарбованих у рожеві тони, з’явилося лише одне зелене — лучника навколішки з цього ж рову. Ніхто не знає чому: говорили про недогляд майстра, камуфляж, бойовий розпис чи воїна якогось некитайського народу, і двоє голосів самого музею обстоюють різні пояснення. Перед вітриною аудіогід кладе на стіл ці суперечливі теорії.
Бронзові колісниці перед нерозкритою гробницею
Бронзові колісниці
Коротко про цю зупинку
У власній залі музею виставлено дві розписані бронзові колісниці в масштабі 1/2 від колісниць імператорського кортежу, кожна з чотирма кіньми, візником і 14 кг золотих і срібних прикрас. Вони з’явилися в грудні 1980 року лише за 20 метрів на захід від кургану, на глибині 7,8 метра. Обвал їхньої дерев’яної камери їх розчавив, але ніхто їх не розграбував, і вони зберегли майже всі деталі.
Це попередній показ того, що лишається зачиненим за 1,5 км від ровів. Курган Цінь Шихуана, біля підніжжя гори Лі, не розкрито, а в його землі виміряно високі рівні ртуті, що узгоджуються зі ста ріками ртуті, які описує історик Сима Цянь у «Шіцзі». Та сама розповідь описує, як запечатали гробницю: автоматичні арбалети проти того, хто копатиме й наблизиться, небесні світила вгорі й географія імперії внизу, свічки, задумані так, щоб ніколи не згасати, і зверху трава та дерева, щоб це скидалося на гору.
За Сима Цянем, запечатування мало й людську ціну, яка торкнулася гарему імператора і самих майстрів, що змонтували механізми. Перед колісницями остання зупинка аудіогіда розповідає, хто, за цією хронікою, більше ніколи не вийшов із гробниці.
