Історичний квартал
Аудіогід Мусульманський квартал (Huimin Jie)
Квартал хуей Сіаня починається біля підніжжя Барабанної вежі вулицею Бейюаньмень: провулки з блакитного каменю з бараниною й хлібом, успадкованими від купців Шовкового шляху, а в глибині одного з них — мінська мечеть, зведена як китайський храм і повернута до Мекки.
- 60 хв аудіо
- Шовковий шлях
Мусульманська громада Сіаня сягає династії Тан, коли мусульманські купці, що прибули Шовковим шляхом, оселилися в Чан'ані, тодішньому Сіані. Квартал ріс навколо їхніх мечетей: за Цін він набув форми «трьох мечетей і тринадцяти кварталів», а з Центральною мечеттю (1919) і Західною мечеттю (1920) дійшов до схеми «дев'яти мечетей». Мусульманське повстання Шеньсі-Ґаньсу (1862–1877) знищило чимало мусульманських кварталів північного заходу Китаю, але цей вийшов неушкодженим завдяки торговій вазі та розташуванню всередині стіни. 2010 року в ньому жило близько 60 000 людей, понад половина — етнічні хуей.
Контраст криється в глибині провулка Хуацзюе. Велика мечеть має арки пайфан, стели, триповерховий павільйон і бірюзову черепицю, як і будь-який китайський храм, але вся її вісь іде зі сходу на захід, щоб указувати на Мекку, навпаки до китайських храмів, відкритих з півночі на південь. Замість мінарета здіймається восьмикутна вежа, схожа на пагоду. А її молитовна зала, створена на тисячу вірних, проминула роки Культурної революції, перетворена на сталеливарний завод.
Що подивитися
- Вулиця Бейюаньмень — Плити з блакитного каменю й фасади Мін-Цін, що починаються під Барабанною вежею
- Дім Ґао — Мінське житлове подвір'я з 86 приміщеннями, відреставроване за норвезької допомоги
- Лао Тун Цзя — Баранина в’ялена від епохи Цяньлун і зупинені носилки імператриці Цисі
- Велика мечеть Хуацзюе — Двори, стели китайською й арабською та вісь, повернута до Мекки
- Шенсінь Лоу — Вежа Іспиту Серця, восьмикутний павільйон на місці, де чекаєш мінарет
На північ від Барабанної вежі Сіаня починається Мусульманський квартал (回民街, Huimin Jie), квартал громади хуей. Те, що путівники звуть «Мусульманською вулицею», для мешканців не вулиця, а ціла мережа провулків — Бейюаньмень, Бейґуанцзі, Сіяншї, Дапіюань, Хуацзюе, Саньцзіньцяо, — яку вони називають Хуейфан, «квартал хуей», або просто Фаншан, «у кварталі». Найвідоміший вхід до нього — вулиця Бейюаньмень, пішохідна, з плит блакитного каменю та фасадів у стилі Мін і Цін, майже суцільно зайнятих ресторанами й сувенірними крамницями.
Історія Мусульманського кварталу починається з династії Тан, коли мусульманські купці, що прибували Шовковим шляхом, оселилися в Чан’ані, нинішньому Сіані. Відтоді квартал ріс навколо мечетей, а найважливіша з них, Велика мечеть Хуацзюе, вміщує цю історію в камені й дереві. Традиція відносить її заснування до 742 року, першого року ери Тяньбао, хоча точна дата невідома, а від танської споруди майже нічого не лишилося. Її теперішній вигляд здебільшого постав 1392 року, за імператора Хуну династії Мін, а Цін додали передню браму, арки пайфан і громадський фонтан; дехто, натомість, стверджує, що комплекс набув остаточного вигляду лише у XVIII столітті, після кількох розширень.
Інша мечеть кварталу, Дасюесі, зберігає переказ, задокументований написом 1523 року, так званою «стелою Чжен Хе». Він розповідає, що 1413 року, готуючи четверту подорож до Західних морів, мусульманський адмірал Чжен Хе прибув до Сіаня шукати надійних перекладачів і знайшов Гасана, очільника тієї мечеті, який володів арабською і вирушив із флотом. Той не раз виручав його з біди, а на поверненні не просив ні посад, ні почестей — лише аби відремонтували його мечеть, і Чжен Хе керував роботами.
Щоб знати, що подивитися в Мусульманському кварталі й не лишитися на поверхні харчових прилавків, аудіогід проводить ним пішки за п’ять зупинок і годину оповіді: від Бейюаньмень до дому Ґао, арки Бейґуанцзі і, вже в тиші провулка Хуацзюе, дворами Великої мечеті до її молитовної зали. Нитка одна: цей гомін — не туристична декорація, а форма, яку знайшла громада, народжена Шовковим шляхом, щоб лишатися собою всередині китайського міста понад тисячу років.
За якихось п’ятсот метрів, на центральному перехресті міста, здіймається Дзвонова вежа, а весь квартал лежить усередині контуру Міської стіни Сіаня.
Вулиця, народжена Шовковим шляхом
Beiyuanmen (北院门)
Коротко про цю зупинку
Вулиця Бейюаньмень починається на північ від Барабанної вежі, громада якої лишається за спиною, щойно на неї ступиш. Попереду відкривається проїжджа частина з блакитного каменю, обабіч якої будівлі в стилі Мін і Цін, повна прилавків, диму й людей. За цим натовпом ховається довга родовідна: громада, що живе тут, походить від поселення мусульманських купців, які прибули до Чан’аню Шовковим шляхом за часів Тан.
Квартал організувався не навколо площі чи ринку, а навколо своїх мечетей. За Цін він мав форму «трьох мечетей і тринадцяти кварталів», а Центральна мечеть 1919 року й Західна мечеть 1920-го довели його до схеми «дев’яти мечетей». Він і досі заселений: 2010 року в ньому жило близько 60 000 людей, понад половина — хуей, решта — хань. Під Барабанною вежею аудіогід починає, читаючи на цій вулиці крамниць слід тих купців.
Мінський дім, що пережив усе
Gao Family Courtyard (高家大院)
Коротко про цю зупинку
За номером 144 на Бейюаньмень, поміж крамницями, портал веде до дому Ґао (Ґао Цзя Даюань), житлового подвір’я з цегли й дерева з трьома дворами й чотирма корпусами, ядро якого датується правлінням Чунчжень, наприкінці династії Мін. Воно налічує 86 приміщень на 2517 м² житлової площі, 56 з яких відкриті для публіки. Усередині одне за одним ідуть двори з бічними крилами з односхилим дахом, типовими для Шеньсі, і друга брама з цегляними рельєфами квітів і бамбука та ієрогліфами 平为福. Те, що він дожив до наших днів, невипадкове: мусульманське повстання Шеньсі-Ґаньсу (1862–1877) знищило багато мусульманських кварталів північного заходу, але сіанський вийшов неушкодженим. 1999 року дім разом із дворами Хуацзюе 125 і Сіяншї 77 увійшов до китайсько-норвезького проєкту збереження, який фінансувала Норвегія; 2002-го реставрація Хуацзюе 125 отримала Почесну відзнаку Премій ЮНЕСКО Азії та Тихого океану за збереження спадщини.
Назва вулиці зберігає ще один епізод. Бейюаньмень означає «брама Північного двору», і саме в цьому Північному дворі, Бейюані, оселилася вдовіюча імператриця Цисі, яка втекла з Пекіна разом з імператором Ґуансю, коли війська восьми держав узяли столицю 1900 року. За задокументованою традицією, вона ввійшла до Сіаня 26 жовтня того року, знайшла тимчасовий палац, підготований їй у Південному дворі, замалим і перебралася сюди: працювали вдень і вночі, знесли сусідні будинки й переробили місце за подобою Забороненого міста. Того посушливого року, коли в Шеньсі постраждало близько трьох мільйонів людей, на її кухні подавали понад сто страв за один обід, а влітку з вершини гори Тайбай возили вічний лід, щоб охолоджувати їй сік з кислої сливи. Перед порталом Ґао оповідь розповідає, як вулиця мешканців перетворилася на аварійний палац.
Арка, золотий напис і паомо
North Guangji Street (北广济街)
Коротко про цю зупинку
При вході на вулицю Бейґуанцзі арка має напис 回坊, Хуейфан: назву, яку мешканці дають кварталу. За аркою, на західному боці, сяє великий напис на чорному тлі золотими літерами, 辇止坡老童家. Це Лао Тун Цзя, крамниця в’яленої баранини родини Тун, відкрита за правління Цяньлун династії Цін. Її баранину й телятину досі в’ялять із кісткою в діжах із води зі старого колодязя й варять із кам’яною сіллю, мірабілітом, бадьяном, корицею та сичуаньським перцем.
Перша частина напису, Нянчжіпо, означає «схил, де зупинилися носилки». За переказом, під час свого сховку в Сіані імператриця Цисі наказала зупинити носилки перед крамницею, привернута запахом м’яса, що варилося. У сусідніх закладах з яньжоу паомо, фірмовою стравою мусульманської кухні Сіаня, відвідувачі власноруч кришать хліб дрібними шматочками в миску, перш ніж віддати кухареві, який варить його у воку в бульйоні з рисовою локшиною й бараниною. Під аркою аудіогід пояснює, чому одне слово відділяє чужинця від мешканця.
Китайський храм, повернутий до Мекки
Great Mosque of Xi'an (化觉巷清真大寺)
Коротко про цю зупинку
Вузьким провулком Хуацзюе за номером 30 доходиш до Великої мечеті. Комплекс — це обнесений муром прямокутник приблизно 50 × 250 метрів, поділений на послідовні двори — п’ять за найпоширенішою версією, чотири за іншими — і симетрично вирівняний на осі схід-захід, орієнтованій на Мекку, зі входом на сході та молитовною залою на західному кінці. Це інверсія китайського храму, що розгортається віссю північ-південь. У першому дворі чекає монументальна брама часів Цін, а арки пайфан обрамляють кожен із дворів.
На всій території понад двадцять стел китайською та арабською. У другому дворі дві з них містять тексти про злагоду між віросповіданнями, одна — приписувана каліграфові Мі Фу з династії Сун, поруч із імператорськими стелами про відбудову 1606 і 1768 років. На стінах і дверях шахада й інші арабські написи виведено китайським пензлем у стилі сіні. В архітектурі Великої мечеті є й відсутність: вона не має мінарета ісламського типу. У третьому дворі здіймається Шенсінь Лоу, «Вежа Іспиту Серця», восьмикутний триповерховий павільйон доби Мін; що він колись слугував для заклику до молитви, — гіпотеза, а не задокументований факт. Перед Шенсінь Лоу аудіогід розкриває, як мечеть навчилася говорити мовою китайських храмів.
Зала, що була сталеливарним заводом
Молитовна зала й Місячна платформа
Коротко про цю зупинку
За шестикутним павільйоном Фенікса, у четвертому дворі, вісь виводить до молитовної зали, піднятої на широку кам’яну платформу з балюстрадою — Місячну платформу. Це велика дерев’яна зала з дахом із бірюзової черепиці, розписаними кронштейнами доугун і портиком із шести колон і п’яти дверей. Її оглядають ззовні, бо немусульмани не можуть увійти. У ній вміщується 1000 вірних, хоча на типову п’ятничну молитву нині приходить близько 100 людей.
Під час Культурної революції мечеть закрили й перетворили на сталеливарний завод, хоча є версії, що вона разом із Західною мечеттю Саньцзіньцяо була однією з небагатьох у кварталі, які лишалися в користуванні. Богослужіння відновилося після смерті Мао Цзедуна 1976 року, а 1988-го її проголошено національною історико-культурною пам’яткою. Раз на рік квартал змінює ритм: під час Рамадану, за задокументованою традицією, один з імамів щоночі обходить вулиці, б’ючи в барабан, щоб будити мешканців перед світанком, а на заході сонця Велика мечеть безплатно подає іфтар кожному, хто хоче сісти, мусульманин він чи ні. На платформі остання зупинка аудіогіда розповідає, що береже тиша цієї зали.
