Мур династії Мін
Аудіогід Міська стіна Сіаня (Xi'an Chengqiang)
Майже чотирнадцять кілометрів сірої цегли, що охоплюють старе місто Сіаня й ховають усередині мури танського Чан'аню: воєнна машина Мін, яка пережила облоги, бомбардування й голосування за її знесення, а нині є проспектом для велосипедів, марафонів і ліхтарів.
- 90 хв аудіо
- Династія Мін
Стіну навколо старого міста Сіаня почали зводити 1374 року за найпоширенішою датою (інші джерела подають 1370), коли імператор Чжу Юаньчжан, засновник династії Мін, призначив свого другого сина Чжу Шуана князем Цинь із резиденцією в місті. Ґен Бінвень і Пу Їн керували будівництвом, яке почалося не з нуля: воно використало й подовжило на заході та півдні мури Імператорського міста танського Чан'аню, звело заново східну й північну ділянки та було практично завершене 1378 року. Результат сягає 12 метрів заввишки й до 18 завширшки в основі, з 98 бастіонами, що виступають зі стіни кожні 120 метрів, — на відстань, яку вкривали луки й вогнепальна зброя. 1568 року втрамбовану землю облицювали цеглою, а 1781-го реформа Бі Юаня надала їй вигляду, який вона зберігає.
Контраст криється у використанні. Збудована, щоб замикати місто, стіна замкнула його мешканців під час облоги 1926 року, слугувала їм сховищем від японських бомб, а 1958-го міські збори здебільшого проголосували за її знесення. Врятував її лист до Державної ради. Нині на її верху щороку проходить міжнародний марафон, кожного китайського Нового року запалюється ярмарок ліхтарів, а перед її Південною брамою зустрічають глав держав почтом, вбраним на манер танського двору.
Що подивитися
- Південна брама Юннінмень — Три брами й три вежі в одну лінію за підйомним мостом через рів
- Барбакан і вежа лучників — Двір-пастка 1636 року й вежа, зруйнована облогою 1926-го
- Верх південної стіни — Цегляний проспект завширшки від 12 до 14 метрів із бастіоном кожні 120 метрів
- Музей брами Ханґуан — Брама танського Імператорського міста, замурована всередині муру Мін
- Південно-західна наріжна вежа — Єдина кругла з чотирьох, спадок муру династії Юань
Навколо старого міста Сіаня безперервно тягнеться Міська стіна Сіаня (西安城墙, Xi’an Chengqiang) — мінський контур завдовжки 13,74 кілометра з ровом, бастіонами, наріжними вежами та 18 брамами. Звести її наказав Чжу Юаньчжан, засновник династії Мін, після того як призначив свого другого сина Чжу Шуана князем Цинь із резиденцією в місті; будівництво, яким керували Ґен Бінвень і Пу Їн, почалося 1374 року за одними джерелами й 1370-го за іншими (на сайті уряду Сіаня наведено обидві дати), а практично завершилося 1378-го. Під цією сірою цеглою лежить щось давніше: на заході та півдні будівельники Мін використали мури Імператорського міста танського Чан’аню, столиці понад тисячолітньої давності.
Історія Міської стіни Сіаня — це історія фортеці, яку підсилювали з кожною новою загрозою. 1568 року губернатор Шеньсі Чжан Чжі облицював цеглою втрамбовану землю; 1636-го Сунь Чуаньтін додав барбакани до всіх чотирьох брам, щоб зупинити повстанця Лі Цзичена, який однаково взяв місто 1643 року, а 1781-го, за імператора Цяньлуна, губернатор Бі Юань відновив мури й вежі, додав стоки та зубці й закріпив теперішній вигляд. XX століття випробувало її по-іншому. Між 1937 і 1940 роками, під час японських бомбардувань, мешканці прокопали в її основі близько тисячі протиповітряних сховищ, і кілька тогочасних аварійних виходів нині стали брамами на кшталт Умумень, Цзяньґоумень, Чаоянмень чи Шанвумень. 1952 року знесли ділянку навпроти залізничного вокзалу, щоб розширити площу; її замкнули лише 26 грудня 2004 року, коли стіна знову стала суцільним кільцем.
Її архітектура теж має свою частку міфу. Народна пам’ять приписує міцність усієї споруди розчину з клейкого рису, але опис будівництва обмежує його найнижчим шаром — із втрамбованих вапна, землі й рису; зверху йде втрамбована жовта земля й цегляна облицювальна обшивка. Навіть цифри не остаточні: кількість зубців подають як 5984 або 5894 залежно від джерела, а прийняті нині 13,74 км співіснують з історичними вимірами в 14 088 і 13 766 метрів. Східна брама Чанлемень, «Брама Вічної Радості», тягне власну легенду: за народним переказом, Лі Цзичен, увійшовши нею, прочитав напис і сказав, що, коли імператорові дано вічну радість, народ матиме вічні страждання, а його люди підпалили вежу, яку не відбудовували до доби Цін. А біля підніжжя стіни, поруч із Цзяньґоумень, гурт аматорів цінціану, опери Шеньсі, збирається у своєму звичному куточку співати до цегли; серед них Шень Ляньцяо, який у 78 років знає арії з дванадцяти і боїться, що жоден молодий не перейме естафету.
Щоб зрозуміти, що подивитися на Міській стіні Сіаня й не загубитися у її 13,74 кілометрах, аудіогід веде пішки південною й західною ділянкою за п’ять зупинок і дев’яносто хвилин оповіді: від Південної брами з її ровом, барбаканом і вежею лучників до верху стіни, широкого, як проспект, а далі на захід — до танської брами, похованої в мурі, та єдиної круглої наріжної вежі. Нитка одна: під ногами воєнна машина, що ховає в собі давніший мур і мало не зникла.
Поруч із її південною ділянкою Ліс стел від 1087 року зберігає конфуціанські класичні тексти, вирізьблені в камені. За її брамами чекають інші шари міста: танський Чан’ань Великої пагоди диких гусей на півдні й імперія Цінь Теракотової армії у Лінтуні.
Підйомний міст для зустрічі президентів
Yongning Gate (永宁门)
Коротко про цю зупинку
Маршрут починається по той бік рову, перед Південною брамою, Юннінмень, яка за часів Тан була брамою Аншан Імператорського міста. Те, що здалеку здається однією брамою, насправді комплекс «трьох брам і трьох веж» в один ряд: підйомний міст над ровом, вежа шлюзових воріт (чжалоу), вежа лучників (цзяньлоу) і, в глибині, головна вежа (чженлоу). З кожного боку три арки, пробиті 1956 року, нині відводять автомобілі й пішоходів, а первісний тунель більше не пропускає транспорт.
Цей самий міст, замислений, щоб зачиняти місто від ворога, нині слугує, щоб його відчиняти. Від 1996 року перед Південною брамою відтворюють церемонію входу, натхненну протоколом зустрічі танського двору: лунає давня музика, виходять ряд за рядом придворні дами, цивільні й військові урядовці та іноземні посланці, переходять міст, щоб зустріти гостя, а співаки й танцівниці вітають його. Понад 200 високих гостей пройшли цю церемонію. 25 червня 1998 року о 20:55 президент США Білл Клінтон отримав тут ключ від міста й згадав танський Чан’ань як осередок відкритості й культури понад тисячолітньої давності. Перед ровом аудіогід розповідає, що казала ця брама про місто, яке вона захищала, і чому її ритуал зустрічі так далеко сягає в часі.
Барбакан: кам’яна пастка й місто в облозі
Барбакан і вежа лучників Юннінмень
Коротко про цю зупинку
За першою брамою відкривається замкнений двір між вежею лучників і головною вежею: барбакан (веньчен). Хто виламував зовнішній вхід, опинявся тут у пастці, оточений мурами. Його додали 1636 року, коли губернатор Сунь Чуаньтін споруджував барбакани при всіх чотирьох брамах, щоб зупинити повстанця Лі Цзичена; це мало допомогло, бо 1643-го Лі Цзичен увійшов до Сіаня крізь східну браму, Чанлемень, і підпалив її.
Вежа лучників, що панує над двором, постала 1378 року, але та, яку бачимо, нова: її південний фасад із чотирма рядами по дванадцять бійниць відбудували між 2013 і 2014 роками, і в ній розміщено музей. Первісна впала 1926 року під час облоги армією Чженсун Лю Чженьхуа, що тримала Сіань в кільці з квітня до листопада. Оборона, якою керували Лі Хучень і Ян Хучен, увійшла в пам’ять як «двоє тигрів боронять Чан’ань», а голод і бої вбили понад 40 000 вояків і мешканців усередині стіни.
Хроніки тієї облоги належать до найжорстокіших у місті. Від вересня закінчилося зерно, і мешканці їли висівки, коржі з олійного жмиху, відходи винокуріння й дикі трави; припасений рис і пшениця доходили до ста юанів за доу, а шукали шкіру, коріння й кору. Облогу зняли 28 листопада. 1927 року за Ю Юженя було створено Парк Революції з двома великими курганами, відомими як «могили десяти тисяч»: східний для чоловіків, західний для жінок; 12 березня відбувся публічний похорон, на якому поховали загиблих і 3043 безіменні тіла. У дворі барбакана оповідь відтворює, як стіна, задумана, щоб урятувати місто, зрештою стала й його в’язницею.
Цегляний проспект із бастіонами кожні 120 метрів
Бастіони верху південної стіни
Коротко про цю зупинку
Коли здіймаєшся на південний верх стіни на захід від Юннінмень, мур перестає здаватися муром і стає проспектом: від 12 до 14 метрів завширшки вгорі, від 15 до 18 в основі й 12 заввишки. Назовні рівним рядом виступають бастіони (дітай) — 98 на всьому контурі, що виступають зі стіни на 12 метрів кожні 120 метрів, відстань у межах дії луків і вогнепальної зброї; кожен увінчаний вартовою вежкою. Оборонна логіка читається навіть на краю: назовні зубці, щоб стріляти й спостерігати; досередини гладкий парапет без зубців, щоб ніхто не впав.
Цей вигляд не такий, як 1378 року. 1568-го губернатор Чжан Чжі облицював втрамбовану землю сірою цеглою, а 1781-го Бі Юань провів велику реформу, що додала стоки й зубці. Від 7 листопада 1993 року та сама оборонна машина слугує трасою Міжнародного марафону Міської стіни Сіаня, а від 1984-го щороку на китайський Новий рік у ній запалюється Весняний ярмарок ліхтарів, який 2021-го дійшов уже до 33-го видання й відкрився ввечері «малого Нового року» півночі. Нагорі аудіогід пояснює, як обороняли кожну ділянку і як мешканці зрештою зробили стіну своєю.
Танська брама, захована всередині муру Мін
Hanguang Gate Ruins Museum (含光门遗址博物馆)
Коротко про цю зупинку
На захід Музей брами Ханґуан зберігає доказ того, що мур Мін не почався з нуля. До п’ятдесятих років XX століття обвалилася ділянка біля Ханґуанмень і відкрила браму Ханґуан танського Імператорського міста, замуровану всередині муру Мін. Будівельники XIV століття використали й подовжили на заході та півдні мури танського Чан’аню, а звели заново лише східну й північну ділянки.
Браму розкопали 1986 року, а від вересня 2008-го музей показує її рештки поруч із розрізами стіни, де шар за шаром читаються втрамбована земля доби Суй і Тан та пізніші нашарування аж до сучасності. Це розріз тисячі років історії міста в профіль. Усередині музею оповідь розповідає, як ціле місто опинилося у стіні наступного.
Єдиний круглий кут і голосування 1958 року
Південно-західна наріжна вежа
Коротко про цю зупинку
Маршрут завершується перед південно-західною наріжною вежею, єдиною круглою з чотирьох: решта три квадратні. Цей вигин видає ще давніший мур, доби Юань, форму якого зберіг цей кут.
Те, що вежа досі стоїть, не було написано в долі. 17 червня 1958 року міські збори щодо майбутнього стіни дали більшість прихильникам її знесення. Тоді У Болунь, заступник керівника культури Шеньсі, подав до Державної ради лист, який підтримав Сі Чжунсюнь, і 1961-го стіна потрапила до першого списку пам’яток, що охороняються на національному рівні. Заслуга досі спірна: китайські розповіді приписують її У Болуню й Сі Чжунсюню, а раніше Чжао Шоушаню, тоді як інші версії віддають її кампанії архітекторів Лінь Хуейїнь і Лян Сичена.
Врятувати не означало зберегти. У вісімдесятих роках у стіні було 14 проломів, а її 98 бастіонів і чотири наріжні вежі були цілком зруйновані; 1983-го почалася масштабна реставрація, що відбудувала вежі, перетворила обвалені ділянки на брами й повернула рів. Тому, хоча її зазвичай подають як найцілішу стіну Китаю, значна частина того, що видно, — це відбудова 1983–2014 років із сучасними матеріалами й критеріями. Перед круглим кутом остання зупинка аудіогіда розповідає, чого бракувало Сіаню, щоб лишитися без стіни.
