Спадщина ЮНЕСКО
Аудіогід Мала пагода диких гусей (Xiaoyanta)
Танська цегляна вежа, зведена, щоб зберігати писання, які чернець Їцзін привіз з Індії морем: вона втратила верхівку під час землетрусу 1556 року й несе п'ять століть тріщин, що, за хроніками, розверзалися й змикалися від поштовхів.
- 50 хв аудіо
- Династія Тан
Храм Цзяньфу виник 684 року з імператорського дому: через сто днів після смерті імператора Гаоцзуна колишня резиденція його сина Чжунцзуна стала храмом, спершу названим Сяньфу, а 690 року перейменованим на Цзяньфу імператрицею У Цзетянь. Пагода з'явилася в добу Цзінлун (707–710), щоб зберігати сутри, які чернець Їцзін привіз з Індії, куди він вирушив морем із Гуанчжоу; тут він переклав найважливіший твір після праці Сюаньцзана. Це найдавніший приклад квадратної цегляної танської пагоди з густими стрілами. Війни наприкінці Тан зруйнували храм, і вціліла лише вежа, аж поки близько доби Юаньюй (1086–1094) храм не перенесли в її двір.
Найдивніше записано в камені. 1551 року мінський урядовець Ван Хе вирізьбив над північною брамою, що землетрус 1487-го розкрив вежу згори донизу тріщиною завширшки в один чи, близько 30 сантиметрів, такою широкою, що перехожі бачили крізь неї світло, а після іншого землетрусу, наприкінці ери Чжен-де, пагода за одну ніч стала такою, як раніше: люди назвали це «шень хе», божественним з'єднанням. Через п'ять років після того напису великий землетрус 1556-го зірвав з неї два верхні поверхи. Чи ті змикання були дивом, легендарним узагальненням, чи відповіддю чашоподібного фундаменту, досі сперечаються.
Що подивитися
- Танська цегляна пагода — Тринадцять дедалі тісніших стріх і щербата верхівка без шпиля від землетрусу 1556 року
- Двері із зеленого каменю — Музиканти-апсари, птахи калавінка, завитки й хмари, вирізьблені за часів Тан
- Напис Ван Хе — Розповідь 1551 року про тріщину, крізь яку перехожі бачили світло
- Дзвін Цзінь 1192 року — 3,55 метра й близько 8000 кілограмів, врятований з берега річки Вей
- Стели військових іспитів — Імена тих, хто склав іспити за Мін і Цін, між тисячолітніми софорами
У Сіані, колишньому танському Чан’ані, здіймається Мала пагода диких гусей (小雁塔, Xiaoyanta) — квадратна цегляна вежа, зведена в еру Цзінлун імператора Чжунцзуна, між 707 і 709 чи 710 роками за різними джерелами, щоб зберігати буддійські писання, які чернець Їцзін привіз з Індії. У танському місті двір пагоди займав квартал Анжень, відділений вулицею від храму Цзяньфу, який лежав у кварталі Кайхуа, а вежа здіймалася приблизно за 190 метрів від осі проспекту Чжуцюе, великої магістралі північ-південь завширшки майже 130 метрів.
Історія Малої пагоди диких гусей — це історія уцілілої. Війни наприкінці Тан зруйнували храм, і лишилася лише вежа; приблизно в 1086–1094 роках храм уже перебрався в її двір. Між 1926 роком і травнем 1949-го її займала націоналістична армія, від 1938-го як казарму, а пагоду — як військовий штаб, і 1949-го на її корпусі знайшли численні сліди куль. Розповіді того року додають, що, коли керування пам’яткою після приходу нового режиму зависло в порожнечі, мешканці рознесли по домівках меблі й предмети храму, зокрема з пагоди. Потім були інші життя: державна школа для студентів, що прибули з Тибету, в п’ятдесятих, виставковий центр під час Великого стрибка, соціалістична школа і, під час Культурної революції, територія Народно-визвольної армії, яка не передала повністю її керування службам спадщини Сіаня аж до дев’яностих.
Її архітектура читається знизу вгору: високий нижній поверх, а далі тринадцять дедалі тісніших стріх із профілем, що вигинається досередини й завершується пласким щербатим вінчанням. 1989 року виміряли 43,4 метра заввишки й 11,38 метра в стороні в основі, хоча інші джерела подають 43,3 чи 43,395 метра. Платформа, значно ширша за вежу, і нарощена цегла нижнього поверху видають дерев’яну стріху, що оточувала перший поверх і зникла у XIII столітті. На осі храму мінський павільйон Цішиі з двома стріхами зберігає дерев’яну табличку «敕赐荐福寺», написану мінським імператором Інцзуном.
Сучасне місто перебудувалося довкола вежі. 2013 року Сіань прокреслив довкола неї буферну зону зі смугами максимальної висоти — від зони без забудови до 9, 12, 18, 24, 36, 60 і 100 метрів, розрахованими за аналізом видимості, щоб вона лишалася орієнтиром; 22 червня 2014 року пагода потрапила до списку Світової спадщини в складі Шовкових шляхів коридору Чан’ань-Тяньшань. Щоб знати, що подивитися біля Малої пагоди диких гусей, аудіогід проводить територією за чотири зупинки й 50 хвилин оповіді: від дзвона Цзінь до пагоди та її двох облич, аж до стел під софорами. Нитка одна: ця щербата вежа — не зупинена руїна, а будівля, яка ламалася, змикалася, стягувалася залізом і спорожніла.
Її старша сестра, Велика пагода диких гусей, зберігала сутри Сюаньцзана дещо далі на південний схід. Трохи більш ніж за кілометр на північ починається Міська стіна Сіаня, що замикає вулиці Мусульманського кварталу.
Дзвін Цзінь, врятований із річки
Павільйон дзвона Цзінь
Коротко про цю зупинку
Маршрут починається в павільйоні дзвона, на схід від осі, де висить залізний дзвін, відлитий 1192 року, за часів династії Цзінь: він заввишки 3,55 метра й важить близько 8000 кілограмів. Він народився не тут. Він висів у храмі Чунцзяо в Угуні, біля річки Вей, і опинився похованим на березі, коли повінь зруйнувала храм. Легенда каже, що вже за Цін пралька почула удар металу під водою й повідомила владу; шукаючи на місці, знайшли дзвін, загублений понад чотириста років. Врятований в еру Кансі, він був привезений біля пагоди.
Його ранковий дзвін дав назву «ранковий дзвін Пагоди диких гусей» — одному з Восьми краєвидів Ґуаньчжуна, увічненому у вірші цінського поета Чжу Цзії. Інша легенда приписує звичай самому Їцзіну, який нібито просив настоятеля бити в дзвін на світанку, щоб вставати молитися й перекладати. За республіки, коли в храмі розквартирували війська, дзвін тріснув і дзвін замовк на роки; 1993-го тріщину заварили, а 1998-го відлили новий дзвін, щоб у нього били відвідувачі. Поряд на каркасі висить ще один малий залізний дзвін 1494 року.
Павільйон зберігає й початок місця: храм, що виник 684 року в колишній резиденції майбутнього імператора Чжунцзуна і якому імператриця У Цзетянь 690-го дала назву Цзяньфу. Біля дзвона аудіогід прослідковує шлях цього металу від дна річки до території.
Верхівка, втрачена 1556 року
Small Wild Goose Pagoda (小雁塔)
Коротко про цю зупинку
Перед південним фасадом силует каже все: тринадцять стріх, що тісняться вгору, а нагорі пласке зламане вінчання без шпиля. Бракує двох поверхів. Великий землетрус 1556 року зруйнував верхні, і пагода зменшилася з 15 до 13 поверхів і з приблизно 45 до приблизно 43 метрів. Вежа народилася, щоб зберігати сутри Їцзіна, який поїхав до Індії морем із Гуанчжоу через сім років по смерті Сюаньцзана й, повернувшись, переклав у храмі Цзяньфу найважливіший твір після праці свого славетного попередника.
На першому поверсі північні й південні двері зберігають рами та перемички із зеленого каменю, вирізьблені за Тан музикантами-апсарами, птахами калавінка, рослинними завитками й хмарами; вище — століття віршів, видряпаних тими, хто приходив пізніше. Цегляна основа з кам’яними сходами на півночі та півдні надто широка для вежі, а з південного боку їй передує кам’яна арка доби Цін із написами «万汇沾恩» і «不二法门».
Таємниця сходить під землю. Під центром основи є цегляний склеп із переддвер’ям, коридором і задньою камерою, що, ймовірно, була камерою для реліквій; його виявили за республіки без жодного танського скарбу, що наводить на думку про пограбування. Розвідка вказує також на ще глибший склеп, вміст якого невідомий. Перед південним фасадом оповідь відтворює цілу вежу і те, що могли ховати її надра.
Тріщина, крізь яку проходило світло
Північна брама й напис Ван Хе
Коротко про цю зупинку
На північному фасаді погляд злітає колоною півкруглих вікон, вирівняних по одній вертикалі, поверх за поверхом. Це слабка лінія вежі, та, що ламалася від землетрусів. Над дверима перемичка зберігає напис, який мінський урядовець Ван Хе вирізьбив 1551 року: тріщина землетрусу 1487-го йшла пагодою згори донизу, завширшки в один чи, і перехожі бачили крізь неї світло, мов крізь вікно; після землетрусу наприкінці ери Чжен-де вежа за одну ніч стала такою, як раніше. Тодішні люди назвали це змикання «шень хе», божественним з’єднанням.
Традиція говорить про «три тріщини й три змикання» — 1487 і 1521, 1556 і 1563 чи 1564, 1691 і 1721 років. Одна лінія досліджень вважає це легендарним узагальненням кількох сейсмічних пошкоджень і ремонтів, без справжнього мимовільного змикання; інша серйозно сприймає мінські й цінські хроніки й шукає причину в конструкції: вікна, вирівняні як лінія розлому, і фундамент із втрамбованої землі у формі чаші радіусом близько 30 метрів. Дискусія відкрита.
Північний фасад показує й ліки та рани XX століття. 1965 року комісія зі спадщини Сіаня полагодила тріщини та північну й південну арки, встановила дерев’яні підлоги й сходи та громовідвід, а вежу стягнули залізними обручами на 2, 5, 7, 9 і 11 поверхах, які досі видно ззовні. А 1949-го, після років військової окупації, на її корпусі знайшли численні сліди куль. Під написом аудіогід ставить диво в діалог з його поясненням.
Імена на стелах, імена видряпані
Стели військових іспитів
Коротко про цю зупинку
Територія завершується між понад десятком стел і понад десятьма софорами віком понад тисячу років. Одна зі стел, 1116 року, фіксує ремонт пагоди за доби Сун. Інші зберігають успадкований звичай: за Мін і Цін ті, хто склав провінційні військові іспити Шеньсі, наслідували давню танську практику вписувати своє ім’я біля підніжжя пагод Гусака й вирізьбили свої імена на стелах біля Малої пагоди. Поруч здіймається колона дгарані 842 року, восьмикутна, з музикантами в рельєфі в основі й балдахіном із вісьмома дракончими головами.
Звичай залишати ім’я мав і менш шляхетну версію. 2013 року журналіст виявив, що всередині пагоди все вкрите іменами й надряпаними закарлючками відвідувачів, з датами від сімдесятих років до 2012-го, навіть на цеглі вінчання й на самих табличках із проханням не дряпати.
Завершення підіймає погляд до давнього Чан’аню: храм і його пагода в різних кварталах, розділених вулицею, великий проспект Чжуцюе за два кроки й нині місто, що обмежує висоту будівель, аби не затулити вежу. Між стелами остання зупинка аудіогіда розповідає, чому зламана пагода й досі впорядковує пейзаж Сіаня.
