Буддійська пагода доби Тан
Аудіогід Велика пагода диких гусей (Dayanta)
Цегляна вежа, яку чернець Сюаньцзан звів 652 року, щоб зберігати сутри, привезені з Індії: перебудована У Цзетянь, обшита цеглою за Мін, століттями підписувана тими, хто склав імператорські іспити, і досі нахилена на північний захід.
- 75 хв аудіо
- Династія Тан
648 року спадкоємець престолу Лі Чжи, майбутній імператор Гаоцзун, розбудував давній храм доби Суй на згадку про матір, імператрицю Вень-де, і назвав його Да Цзи'ень, «велика материнська милість». Це був імператорський храм і майстерня перекладу сутр, якою керував Сюаньцзан, чернець, що повернувся з Індії з кількома сотнями санскритських текстів. Щоб їх зберігати, 652 року в західному дворі звели вежу в стилі Західних країв: Сюаньцзан хотів її кам'яною, але імператор наказав зробити її цегляною й оплатив одягом померлих із семи палаців. Нинішня вежа, семиповерхова й заввишки близько 64 метрів, — та, яку перебудувала У Цзетянь на початку VIII століття, обгорнута 1604 року мінською цегляною сорочкою.
Контраст криється в землі. 1719 року пагода відхилялася на 198 міліметрів на захід-північний захід; через надмірне вичерпання ґрунтових вод Сіаня 1996-го вона дійшла до 1010,5 міліметра. Того року місто почало заливати колодязі довкола, і від 1997-го вежа перестала нахилятися й повертається до вертикалі зі швидкістю міліметр на рік. Нині те саме місто обмежує висоту будівель довкола, щоб її силует, присутній в емблемі Сіаня від 1988 року, і далі панував над обрієм.
Що подивитися
- Стели Передмови — Два імператорські тексти, присвячені сутрам Сюаньцзана, виведені каліграфічно Чу Суйляном біля південної брами
- Перемичка західної брами — Танська буддійська зала, вирізьблена в камені, яку архітектор Лян Сичен змалював як свідчення
- Внутрішні сходи — 248 східців до арок сьомого поверху, що визирають на місто
- Нахилена вежа — Відхилилася більш ніж на метр, а від 1997 року повертається до вертикалі
- Храм Да Цзи'ень — Один із чотирьох буддійських храмів, які танська столиця зберегла в чистці 845 року
У Сіані, колишньому танському Чан’ані, здіймається Велика пагода диких гусей (大雁塔, Dayanta) — семиповерхова вежа з сірої цегли на осі храму Да Цзи’ень, буддійського монастиря, що досі діє. Вона народилася 652 року як архів: чернець Сюаньцзан звів її, щоб зберігати сутри, які привіз з Індії. Довідки не збігаються ні в даті, ні в розмірах: вежу датують 652 роком, а храм 648-м, хоча є версії, що зсувають пагоду на 648-й, а храм на 647-й, і її висоту подають як 64,1, 64,5 чи 64,7 метра залежно від вимірювання.
Історія Великої пагоди диких гусей — це історія уцілілої з багатьма шкурами. Перша вежа, п’ятиповерхова, з цегляною шкірою й земляним ядром, зруйнувалася за кілька десятиліть; У Цзетянь замінила її семиповерховою, яка пережила велику буддійську чистку 845 року, руїну Чан’аню 904-го, пожежу XI століття та землетрус ери Цзяцзін, що зірвав її вінчання. 1604 року Мін обгорнули її новим шаром цегли, тим, що видно нині. Її архітектура наслідує дерево в обпаленій глині: пілястри, перемички й кронштейни доугун, вирізьблені з цегли, з кількістю прольотів, що зменшується від дев’яти до семи й п’яти в міру підйому, аркою в центрі кожного боку кожного поверху і, нагорі, вінчанням із глазурованої кераміки у формі гарбуза над пірамідальним дахом.
Навіть назва має свою загадку. Спершу це була пагода храму Цзи’ень; потім пагода Гусака, і нарешті Велика пагода диких гусей, щоб відрізнити її від Малої храму Цзяньфу. Найповторюваніше пояснення відсилає до легенди, яку Сюаньцзан записав в Індії; інше прочитання стверджує, що назва закріпилася за цією вежею значно пізніше, вже за Сун, під впливом звичаю написів тих, хто склав іспити. А сам чернець частково повернувся до свого храму: 21 листопада 2000 року, на 1400-річчя його народження, храм Да Цзи’ень відкрив присвячений йому двір і помістив там реліквію, приписувану його черепу, тоді як інші його останки розділені між Нарою, Тайванем, Наландою та Ченду. У цьому останньому дворі, поруч із залою Дабяньцзюе та його бронзовою статуєю, зала Праджня розповідає його життя на великих дерев’яних рельєфах.
Щоб знати, що подивитися біля Великої пагоди диких гусей і в храмі, що її оточує, аудіогід проводить нею за п’ять зупинок і 75 хвилин оповіді: від південної площі, де чекає статуя Сюаньцзана, до дзвіниці першого двору, основи вежі з її танськими стелами й перемичками, підйому всередині до арок верхніх поверхів і, наприкінці, північної площі. Нитка одна: вежа — не нерухома пам’ятка, а уціліла, для якої те саме місто, що її нахилило, нині лишає простір, щоб її не затулити.
Інша танська пагода писань, привезених з Індії, Мала пагода диких гусей, лежить північніше й заходніше, біля стіни. А щоб читати історію далі в карбованому камені, Ліс стел під південною стіною збирає конфуціанських класиків і каліграфію великих майстрів.
Вежа, оплачена одягом померлих
Big Wild Goose Pagoda South Square (大雁塔南广场)
Коротко про цю зупинку
Маршрут починається на південній площі, відкритій 2001 року перед брамою храму, де відвідувача зустрічає статуя Сюаньцзана. За нею початок усього. 648 року спадкоємець престолу Лі Чжи, майбутній імператор Гаоцзун, розбудував давній храм Улоу доби Суй на згадку про матір, імператрицю Вень-де, і дав йому назву Да Цзи’ень, «велика материнська милість». Це був імператорський храм і майстерня, де Сюаньцзан керував перекладом сутр, привезених з Індії.
652 року, у третій рік ери Юнхуей, чернець керував у західному дворі спорудженням вежі в стилі Західних країв, щоб зберігати ті кілька сотень санскритських текстів. Він просив її кам’яною, заввишки 30 чжанів, перед брамою храму. Відповідь імператора Гаоцзуна прийшла вустами секретаря Лі Іфу: споруда надто велика. Він наказав зробити її з цегли й оплатив її одягом померлих із семи палаців, зокрема палацу спадкоємця престолу.
Лишається гусак. Сюаньцзан залишив у своїх «Записках про Західні країни» історію монастиря в Магадхі, на горі Індрашайла-ґуха, де одного дня монахам забракло їжі, гусак упав мертвим з неба після жарту, а громада, сприйнявши це за знак, звела над ним ступу. Це найповторюваніше пояснення назви цієї вежі, але жоден давній текст не пов’язує дві пагоди, і Сюаньцзан ніколи не називав чан’аньську «Гусачою». Перед статуєю аудіогід відтворює всю сцену й лишає сумнів відкритим.
Один із чотирьох храмів, яких пощадили
Храм, пощадений 845 року
Коротко про цю зупинку
У першому дворі храму одна навпроти одної здіймаються дзвіниця й барабанна вежа. На дзвіниці висить залізний дзвін, перелитий 1548 року, вагою близько тонни, і його присутність тут має щось іронічне. За хроніками, 842 року імператор Учжун, переконаний даосом Чжао Ґуйчженем, почав спустошувати монастирі: лише в Чан’ані 3459 ченців і черниць повернулися до світського життя, а з буддійських храмів столиці лишили чотири, зокрема Цзи’ень. 845 року прийшов остаточний указ — чотири храми по десять ченців у кожному, а бронзові статуї й дзвони зруйнованих храмів переплавили на карбування монет. Говорять про понад 4600 зруйнованих храмів по всій імперії й 260 500 осіб духовенства, повернутих до світського стану.
Храм пережив чистку, але не занедбання. 904 року, коли Чжу Вень змусив імператора Чжаоцзуна перенести столицю до Лояна, Чан’ань було зруйновано, а храм лишився в руїнах. В еру Сіньнін, між 1068 і 1077 роками, пожежа, викликана багатієм Кан Шеном, горіла всю ніч і відшарувала зовнішню штукатурку пагоди, що лишилася з відкритою цеглою.
З двору помітна найновіша рана. Із Залою Махавіри попереду як вертикальним орієнтиром корпус вежі не стоїть по схилу: вона нахилена на північний захід. 1719 року виміряне відхилення було 198 міліметрів; 1941-го — 413; 1996-го сягнуло максимуму, 1010,5. Між 1985 і 2004 роками ґрунт під вежею просів на 1189 міліметрів. Біля дзвона оповідь розповідає, як храм ледве оминув найбільше буддійське гоніння за Тан.
Танський камінь під мінською сорочкою
Стели Передмови південної брами
Коротко про цю зупинку
При підніжжі пагоди вежа виявляє себе цибулиною епох. Перша, п’ятиповерхова, мала цегляну шкіру й земляне ядро; в еру Чан’ань (701–704) трава, що виросла в стиках, її зруйнувала, і У Цзетянь та вельможі оплатили її знесення й заміну квадратною семиповерховою вежею типу павільйону. Чи завжди їх було сім — окреме питання: вірш Цень Шеня 752 року говорить про сім, тоді як пізніші тексти говорять про десять, і одні вважають, що вежа колись виросла і після воєн знову зменшилась, а інші — що ті десять поверхів є перебільшенням.
Те, що видно ззовні, пізніше. Великий землетрус ери Цзяцзін зірвав вінчання, і 1604 року міністр Вень Чунь відреставрував пагоду: знову встановив сходи на кожному поверсі й обгорнув танський корпус шаром цегли завтовшки близько 60 сантиметрів. Лише двері дають побачити первісний камінь. У цегляних нішах з обох боків південної брами стоять дві стели Передмови до Священного вчення: ту, яку імператор Тайцзун написав 648 року для сутр, перекладених Сюаньцзаном, і ту, що містить запис, складений Гаоцзуном, обидві виведені каліграфічно Чу Суйляном, з вінчанням зі сплетених драконів, торцями з рослинними завитками та базою з небесними музикантами й танцівниками.
Чотири двері першого поверху зберігають кам’яні перемички з лінійними різьбленнями будд і небесних царів, які датуються реконструкцією У Цзетянь. Перемичка західної брами показує Амітабху, що проповідує перед танською буддійською залою з п’яти прольотів, і архітектор Лян Сичен змалював її як свідчення того, якою була тогочасна дерев’яна архітектура. Перед південною брамою аудіогід розділяє шар за шаром те, що належить кожному століттю.
Піднятися на вежу, щоб підписати успіх
Арки верхніх поверхів
Коротко про цю зупинку
Пагода сягає 64,1 метра з основою заввишки близько 4,2 метра й завширшки 48,8 з півночі на південь; сторона нижнього корпусу має 25 метрів, а поверхи звужуються вгору. Усередині сходи з 248 східців, оновлені у XX столітті, піднімаються в напівмороку до сьомого поверху, і на кожному боці кожного поверху цегляна арка визирає на місто. Восени 752 року поет Цень Шень, повернувшись з Аньсі, піднявся з Гао Ші та іншими друзями й склав вірш, що описує її «сімома поверхами, які торкаються небосхилу».
Від ери Шенлун (705–707) вежа була також завершенням свята. Нові доктори цзіньши разом обходили став Цюйцзян, брали участь в імператорському бенкеті в Саду абрикосів і підіймалися на пагоду, щоб залишити свої імена в храмі: звідси вислів «вписати ім’я в Пагоду Гусака», тобто скласти імператорський іспит, який оспівав Бай Цзюйї рядком «наймолодший із сімнадцяти». За переказом, усе почалося з забаганки: один новий доктор написав своє ім’я біля підніжжя вежі, а інші наслідували його, і напис зрештою здобув свій протокол: ім’я, походження, дата успіху й рід родини.
Звичай пережив Тан. За Мін ті, хто склав провінційні іспити, й далі споруджували тут стели, як і біля пагоди храму Цзяньфу, і на першому поверсі досі вмуровані стели Мін і Цін з іменами тих, хто склав іспити, поруч зі стелою Сюаньцзана, що несе сутри. В арках верхніх поверхів оповідь розповідає, що сталося 793 року, коли в списку з 32 успішних, серед яких Лю Цзунъюань і Лю Юйси, бракувало походження відсутнього товариша, а стіна не допускала виправлень.
Крива вежа, що вирівнюється
Big Wild Goose Pagoda North Square (大雁塔北广场)
Коротко про цю зупинку
Маршрут завершується на північній площі, розміром 300 на 450 метрів, відкритій 2003 року, із центральним ставком і запланованими шоу фонтанів. Звідси пагоду видно цілою, а з нею й завершальний парадокс. 1996 року уряд Сіаня почав заливати власні колодязі сусідніх установ, понад 400 за одними цифрами й 500 за іншими. Від 1997-го вежа перестала нахилятися й почала повертатися до вертикалі зі швидкістю міліметр на рік: наприкінці 2006-го вона виграла 9,4.
Місто, що її нахилило, тепер відступає, щоб її не затулити. 2013 року Сіань встановив довкола неї буферну зону зі сходинковими максимальними висотами від 6 до 60 метрів і трьома візуальними коридорами до брами Хепін, Ханґуан-роуд і Яньнань-Фоурс-роуд, щоб вона й далі лишалася панівним орієнтиром обрію. Її силует прикрашає емблему міста від 1988 року. Перед ставком остання зупинка аудіогіда завершує історію вежі, яка через тринадцять століть усе ще рухається.
