Аудіогід Ват Чайваттханарам (Wat Chaiwatthanaram)

На західному березі Чао Прайї здіймається Ват Чайваттханарам (วัดไชยวัฒนาราม), королівський монастир, який король Прасат Тхонг (прав. 1629–1656) звелів звести 1630 року, щойно вступивши на трон. Його силует воскрешає модель кхмерського храму-гори: центральний пранг заввишки 35 метрів, оточений чотирма меншими вежами, вісім павільйонів із голковидними дахами й квадратна галерея будд. Те, що сьогодні виглядає цегляною руїною, позолоченою заходом сонця, — це те, що пережило війну, джунглі, грабунок і воду.

Історія Ват Чайваттханарам починається з особистого жесту: король обрав ділянку, де жила його прийомна мати, дружина Окья Срі Тхаммахатхіратха, щоб творити заслуги від її імені. Деякі джерела говорять про його матір, а не прийомну, і мотив заснування теж оспорюють: більшість пов’язує його з цими заслугами й буддійським престижем короля, тоді як принц Дамронг тлумачив його як пам’ять про перемогу Аюттхаї над Лонгвеком у Камбоджі, що тайські джерела подають лише як можливість. Будівництво було не швидким. Золота пластина, датована 1649 роком, і згадка ван Фліта 1637–1638 років про королівський храм «у будівництві» вказують на близько двадцяти років робіт, а Пірія Крайрікш пропонує ще й оновлення та розбудову між 1730-ми та 1750-ми роками.

Архітектура Ват Чайваттханарам — мапа космосу Траіпхум, буддійської сіамської космології XIV століття: центральний пранг — гора Меру, чотири пранги в кутах — континенти, подвір’я — океани, а галерея — гірські хребти, що замикають світ. Від Прасата Тхонга всі королі Аюттхаї прочанствували до цієї святині й були присутні тут на королівських похоронах. Перед падінням міста 1767 року він перетворився на укріплений табір проти бірманського війська; потім близько 220 років лишався на милість джунглів і грабіжників, аж поки Департамент образотворчих мистецтв не почав його відновлення 1987 року й не відкрив для відвідувачів 1992-го. Повінь 2011 року вкрила його приблизно 2 метрами води, а проєкт, завершений у листопаді 2024 року, дав йому дренаж і захист від наступної.

Територія знайшла й життя, що нічого спільного не має з похороном. Від 2018 року, коли історичний серіал «Буп Пхесаннівас» використав її як декорацію, багато таїландців відвідують її в костюмах його героїв, а в березні 2024 року її пранг слугував декорацією для двох ночей кхону, масочного танцю сіамського двору, з епізодом «Сатчапалі» з Рамаяни. Щоб дізнатися, що подивитися у Ват Чайваттханарам, аудіогід проводить ним за п’ять зупинок і 60 хвилин, від річки до центру, як прочанин, що перетинає буддійський космос до своєї священної гори.

Той самий Прасат Тхонг 1633 року відбудував великий пранг Ват Махатхат у центрі острова, де Ват Пхра Сі Санпхет, особиста каплиця королів, зберігає в трьох чеді королівський прах.

Брама королів дивиться на річку

Основа убосота й чеді-близнюки

Коротко про цю зупинку

Головний вхід до храму виходив не на місто, а на річку: до нього вела королівська пристань, тому маршрут починається на березі, біля основи убосота, зали висвячення. Лишилася тільки її прямокутна платформа приблизно 45 на 19 метрів, із вісьмома каменями бай сема, повернутими на місце. З півночі й півдня її фланкують дві чеді-близнюки на квадратній основі, з дванадцятикутним зубчастим профілем, типовим для правління Прасата Тхонга. Що вони зберігають — окрема справа: одні джерела стверджують, що там спочиває прах матері короля чи його батьків, інші вважають їхній вміст невідомим.

1655 року голландський мандрівник Гейсберт Гек прийшов до цього входу й побачив по обидва боки величезного, грізного кам’яного вартового з тигром перед ним. Йому розповіли, що кожен велетень бився зі своїм тигром і переміг його. Біля сходів були також ніші із золотими статуями й брама, яка колись відчинялася лише для королів. Сьогодні не лишилося ні велетнів, ні тигрів; із зовнішнього муру, приблизно 194 на 117 метрів, досі стоять дві з восьми арочних брам.

Ці мури мали останнє застосування, яке не мало нічого священного. Перед падінням Аюттхаї 1767 року храм перетворили на укріплений табір проти бірманського війська, який упав за дев’ять днів. На території збереглися зміцнені стіни й рештки гармат та куль. Біля річки аудіогід розповідає, як монастир, збудований заради заслуг, обернувся на фортецю.

Слухати цю зупинку в додатку

Двоє закоханих двору за кілька метрів

Фундаменти похоронних чеді

Коротко про цю зупинку

З північного боку вирізняються на рівні землі фундаменти трьох похоронних чеді. Від Прасата Тхонга це був храм прощань двору: королі Аюттхаї були тут присутні на королівських похоронах, а на території кремували принців і принцес королівського дому. Ці три чеді мають імена: Чаофа Кунг, Чаофа Сангван і Чаофа Нім.

Перша пам’ятає Чаофа Тхаммахібета, званого Чаофа Кунгом, первістка й спадкоємця короля Боромакота (прав. 1733–1758), поета, автора човнових пісень Кап Хе Руа. Він фальшивими ключами проникав до королівських покоїв, уночі відвідував чотирьох королівських наложниць і планував захопити владу. Він помер від покарань батька, його кремували тут, а прах помістили в чеді.

Друга половина історії розмитіша. За розповідями, Чаофа Сангван, дружина короля як цариця лівого боку, онука короля Петрачі й мати дітей монарха, була викрита 1755 року як коханка спадкоємця, свого пасинка; її покарали тридцятьма ударами батога, і вона померла через три дні. Король наказав віднести обидва тіла до Ват Чайваттханарам, але що з ними сталося, неясно: одні говорять про поховання, інші про кремацію за буддійським обрядом. А Чаофа Нім із третьої чеді, залежно від джерела, — інша наложниця короля або лише друге ім’я самої Сангван. Перед фундаментами аудіогід простежує долю двох закоханих, які опинилися за кілька метрів один від одного.

Слухати цю зупинку в додатку

Сто двадцять золотих будд, нині без голів

Галерея обезголовлених будд

Коротко про цю зупинку

Галерея, що замикає подвір’я, утворює квадрат приблизно 55 метрів завдовжки з кожного боку. Лишилися зовнішній мур із фальшивими вікнами й основи стовпів, а вздовж муру — ряди сидячих будд, багато безголових. Було 104 будди зі штукатурки, лакованої чорним і золотим, у позі перемоги над Марою, плюс ще 16, що фланкують меру: разом 120 за більшістю джерел, хоча преса 2024 року говорить про близько 300 у коридорі. Внутрішній мур був розписаний Весантара-джатакою.

Гек 1655 року побачив інше: «великий Аббентак», храм королів, що сяяв золотом і самоцвітами «як золота гора», з галереєю, такою повною золотих будд, що їх було неможливо полічити. Після руйнування 1767 року настали близько 220 років занедбання: речі крали, цеглу з руїн продавали, а статуї Будди обезголовлювали. Реставрація Департаменту образотворчих мистецтв почалася 1987 року, а територія відкрилася для відвідувачів 1992-го.

Від 2018 року галерея має й інших мешканців. «Буп Пхесаннівас» («Love Destiny»), історичний серіал Каналу 3, використав ці руїни як декорацію, і юрби таїландців почали приходити в костюмах своїх героїв, узятих напрокат у старому місті. У березні 2018 року персонал парку сфотографував нові тріщини в червоній цеглі й повісив таблички із забороною сидіти, спиратися чи ступати на руїни. Мода пережила карантин, і 2023 року сам парк заохочував приходити в історичному вбранні на нічні відвідини. У коридорі аудіогід пояснює, чому пари в історичних шовках, що позують між безголовими буддами, не є акторами.

Слухати цю зупинку в додатку

Вісім королівських вогнищ із цегли

Меру галереї

Коротко про цю зупинку

Вісім меру здіймаються над галереєю, у головних і проміжних сторонах світу: павільйони з голковидними дахами заввишки близько 25 метрів і сімома звужувальними ярусами. Їхній силует копіює «Золоту Меру», поховальне вогнище королівських похоронів, звідси й назва. Вони досі показують квадратні гнізда балок, що тримали їхні дахи, а на зовнішніх ґанках дуже розмито збереглися рештки дванадцяти штукатурних панелей зі сценами життя Будди.

Усередині вони зберігали дванадцять великих сидячих будд у королівському вбранні й короні, в камерах, відкритих до галереї. За одним із них була закопана золота пластина з датою Маха Сакарат 572, тобто 1649 рік: майже через двадцять років після заснування, ознака того, скільки часу могли тривати роботи.

Чотири з цих павільйонів щойно вийшли з останнього порятунку. Між 2012-м і 15 листопада 2024 року, днем Лой Кратхонг, проєкт Фонду послів США, Департаменту образотворчих мистецтв і Світового фонду пам’яток із 1,8 мільйона доларів у п’ять етапів встановив дренаж і захист від повеней та відновив чотири меру з їхніми клуатрами, розписами й буддами. Перед одним із них аудіогід розшифровує, що означає оточити храм вісьмома цегляними вогнищами.

Слухати цю зупинку в додатку

Гора Меру, що була оббита золотом

Центральний пранг

Коротко про цю зупинку

Маршрут закінчується біля підніжжя центрального пранга, вежі заввишки 35 метрів, що панує над подвір’ям з піднесеної платформи, яку вона ділить із чотирма меншими прангами, по одному в кожному куті. З кожного головного боку крута драбина веде до великої ніші; лише східна відкривала прохід до внутрішньої камери. Ніші й камера зберігали зображення Будди, а нині порожні.

У цього центру точний сенс. Комплекс відтворює космос Траіпхум: пранг — гора Меру, чотири вежі в кутах — континенти, подвір’я — океани, а галерея — гірські хребти, що замикають світ. На штукатурці п’яти веж помітні отвори від цвяхів, які, ймовірно, тримали позолочені олов’яні пластини: усе вказує, що всі п’ять сяяли золотом.

2011 року океан цього космосу наповнився по-справжньому. Повінь Чао Прайї залишила храм під приблизно 2 метрами води й пошкодила цеглу, штукатурку, дерево та розписи століть. Перед східними сходами остання зупинка аудіогіда зводить докупи шматки мапи й пояснює, що лишилося стояти після війни, джунглів, грабунку й води.

Слухати цю зупинку в додатку