Той, що пережив 1767 рік
Аудіогід Ват На Пхра Мен (Wat Na Phra Men)
Розташований навпроти Великого палацу, по той бік Кхлонг Са Буа, храм, з якого стріляли бірманські гармати, нині один із небагатьох в Аюттхаї, що зберіг на ногах свій великий убосот із золотим Буддою у королівському вбранні й Буддою із зеленого каменю, якому понад тисячу років.
- 30 хв аудіо
- Діючий буддійський храм
Його назва — адреса: Ват На Пхра Мен означає храм перед королівським вогнищем, бо між його стінами й Великим палацом палали кремації вельмож королівства. Це розташування, лише за 378 метрів від палацового муру, поставило його в перший ряд історії Аюттхаї: тут домовлялися про перемир'я 1563 року з Баїннаунгом, тут бірманці 1760 року розмістили гармати, тут отаборилося їхнє військо під час облоги 1766–1767 років. Під час падіння міста він був одним із небагатьох храмів, які не спалили, і тому береже свої будівлі доби Аюттхаї.
Храм, який ворог використав як табір, зрештою став талісманом проти ворога. Розповідають, що бірманці пощадили його через забобон, бо тут гармата нібито розірвалася поруч із їхнім королем Алаунгпаєю; тайська версія приписує цей страх коронованому Будді убосота. У березні 2023 року прем'єр-міністр Таїланду відступив від офіційного розкладу, щоб уклінитися перед цим зображенням, і цей жест прочитали як обряд для відвертання супротивників.
Що подивитися
- Коронований Будда — Зображення із золоченого металу заввишки 6 метрів у королівському вбранні, з короною, сережками й намистом
- Фронтон із золоченого тику — Вішну на Гаруді та голова Рагу серед 26 небесних істот
- Пхра Кхантхарарат — Будда із зеленого каменю VII–IX століть, що сидить по-західному
- Віхан Ной — Каплиця 1838 року із золотими дверима 2,60 метра й розписами доби Рами III
- Луанг Пхо Кхао — Будда, вкритий сріблом, осередок побожності мешканців
По той бік Кхлонг Са Буа, навпроти того, що було Великим палацом Аюттхаї, досі діє Ват На Пхра Мен (วัดหน้าพระเมรุราชิการาม). Це храм, який урятувало найгірше з можливих місць: у першому ряду перед палацом, а тому щоразу, коли місто облягали, в руках ворога. Поки значна частина Аюттхаї лишилася в руїнах, тут стоять великий убосот доби Аюттхаї, золотий Будда у королівському вбранні й, у крихітній каплиці, Будда із зеленого каменю, якому понад тисячу років.
Історія Ват На Пхра Мен починається з дати, що не є певною. За переказом, принц Ін (Пхра Онг Ін) заснував його 1503 року, за правління Рамадхібаді II, під назвою Ват Пхра Меру Ратчікарам, але твердих документів немає, і засновник та дата достеменно невідомі. Певніша його роль у війнах королівства. Через рік по першому падінні Аюттхаї перед бірманцями, 1569-го, переказ повідомляє, що король Лаваека в Камбоджі, вважаючи, що знайшов беззахисну столицю, розмістив у цьому монастирі близько тридцяти слонів і майже чотири тисячі воїнів; місто встояло, і камбоджійці відступили з великими втратами. 1760 року й під час облоги 1766–1767 років подвір’я храму слугувало батареєю й табором бірманських армій.
Після грабунку 1767 року храм понад півстоліття стояв покинутий, аж поки Прайя Чай Вічит (Пхуек), правитель міста за Рами III, не відновив його між 1835 і 1838 роками, не полишивши стилю Аюттхаї, і не зібрав тут старожитності, розсипані по руїнах. Були й нові ремонти 1914-го та 1957 року. Не все витримало: за записаним переказом, пранг із цегли й розчину, відбудований 1835 року на квадратній основі зі стороною близько 9,5 метра, зруйнували 1939 року, а реліквії, які він зберігав, викрали. Храм, що пережив два бірманські війська, втратив свою вежу в мирний час.
Архітектура Ват На Пхра Мен зосереджена в кількох важких елементах: убосот із фронтоном із золоченого тику, неф із восьмигранними стовпами та капітелями у вигляді бутона лотоса, маленький Віхан Ной 1838 року й ряд дзвоноподібних ступ позаду головної зали. Щоб дізнатися, що подивитися у Ват На Пхра Мен, аудіогід проводить ним за п’ять зупинок і 30 хвилин, від берега каналу до віхари срібного Будди, з єдиною ниткою: як ворожий храм зрештою став амулетом проти поразки.
По той бік Кхлонг Са Буа, на місці першого палацу, Ват Пхра Сі Санпхет показує, що грабунок залишив від каплиці королів, а трохи далі на південний схід Ват Ратчабурана тримає на ногах найцілісніший пранг острова.
Берег вогнищ і перемир’я
Берег Кхлонг Са Буа
Коротко про цю зупинку
Маршрут починається біля Кхлонг Са Буа, каналу, що відокремлює храм від колишньої палацової території. Пустир між ними пояснює назву: тут було королівське вогнище, крематорій вельмож королівства. 1687–1688 років французький посланець Сімон де Ла Лубер описав особливий звичай: король запалював вогнище, не виходячи з палацу, пускаючи запалений смолоскип по мотузці, натягнутій від вікна.
Той самий ґрунт бачив один із найдорожчих миров Аюттхаї. Коли військо Баїннаунга стояло перед столицею, король Маха Чакрапхат домовлявся в павільйоні, зведеному між цим храмом і Ват Хатсадаваат, із двома тронами однакової висоти, розділеними чотирма сок, а над обома — оздобленим самоцвітами троном для Трьох Коштовностей, що головували на зустрічі. Загальноприйнята дата — 1563 рік, що узгоджується з правлінням Баїннаунга, хоча майже всі версії Королівських хронік відносять її до 1548 року, а інші до 1549-го.
Ціна була висока: чотири білі слони замість двох, про які просили спочатку, видача заручниками принца Рамесуана й вождів партії війни, щорічна данина в 30 слонів і 300 катті срібла та митні права порту Мергуї. З берега аудіогід відтворює сцену двору, що заплатив за мир власним спадкоємцем.
Гармати під золотим фронтоном
Південний фасад і фронтон убосота
Коротко про цю зупинку
Південний фасад убосота дивиться на палац, і ця орієнтація стала його долею. 1760 року військо Алаунгпаї розмістило перед храмом великі гармати й день і ніч бомбардувало територію Великого палацу, аж поки не звалило його шпиль; наступного дня бірманці відступили на північ. За переказом, одна з тих гармат розірвалася із застряглим у стволі ядром і тяжко поранила короля, який зняв облогу й помер під час відступу. Джерела розходяться: тайські говорять про вибух, і місцевий переказ відносить його сюди, хоча жодна версія Королівських хронік це місце не згадує, тоді як бірманські приписують його смерть хворобі.
Сім років потому сцена повторилася у більшому масштабі. Лише за 378 метрів між храмом і палацовим муром, з каналом і ровом між ними, Ват На Пхра Мен був головним табором бірманського війська під час облоги 1766–1767 років, звідки артилерія била по місту.
Над тим фасадом здіймається фронтон із золоченого тику: Вішну (Пхра Нараї) верхи на Гаруді над головою демона Рагу, між двома нагами, в оточенні 26 небесних істот на передньому фасаді й 22 на задньому. Рагу для таїландців — той, хто спричиняє затемнення, хапаючи сонце і місяць, а в палійському каноні є епізод, де Будда наказує йому відпустити бога місяця. Під фронтоном аудіогід розповідає, чому той демон скорився.
Будда в королівському вбранні, якого ніхто не спалив
Коронований Будда Пхра Буддха Німіт
Коротко про цю зупинку
Усередині убосота, в присмерку, зберігся інтер’єр доби Аюттхаї, який в інших храмах міста можна тільки уявляти. Під час падіння 1767 року війська Ави не підпалили Ват На Пхра Мен; народна пам’ять подає його як єдиний храм, який бірманці не зруйнували, хоча він був одним із кількох, що вціліли від вогню. Нефом головує Пхра Буддха Німіт Вічит Мараморі Сі Санпхет Боромтраілокнат, зображення із золоченого металу заввишки 6 метрів і близько 4,5 по колінах, що сидить у позі перемоги над Марою й одягнене по-королівськи: з короною, сережками, намистом і браслетами. Воно пізньої Аюттхаї, ймовірно, доби Прасата Тхонга, і його зміст оспорюють: одні бачать у ньому Майтрею, майбутнього Будду; інші — сцену, де Будда перетворюється на великого царя, щоб принизити гордого царя Джамбупаті.
Про цей порятунок ходять два пояснення. Розповідають, що бірманці лишили храм недоторканим через забобон, бо тут сім років тому гармата розірвалася поруч з їхнім королем. Тайська версія перевертає страх: це коронований Будда вселяє ворогам такий жах, що вони не наважуються увійти.
Стіни ж зберігають відсутність. На внутрішніх стінах убосота було намальовано сцену з 80 буддійськими ченцями; під час реставрації зали розпис вкрили білим вапном, і він зник із очей. Перед Буддою аудіогід зіставляє дві легенди й те, що лишилося під побілкою.
Зелений Будда, що сидить на стільці
Пхра Кхантхарарат у Віхан Ной
Коротко про цю зупинку
Поруч з убосотом здіймається Віхан Ной, маленька віхара, яку Прайя Чай Вічит збудував 1838 року для одного зображення. Вона має золочені дерев’яні двері 2,60 метра, прикрашені різьбленими небесними постатями, Гарудою, нагами й птахами, штукатурку з китайськими та європейськими мотивами й вицвілі рештки розписів доби Рами III. Перед каплицею стоїть лінгам Шиви з білого каменю заввишки 1,6 метра.
Усередині — Пхра Кхантхарарат, Будда із зеленого каменю в стилі Дваравати, вирізьблений приблизно в VII–IX століттях, що сидить по-західному, наче на стільці, зі стопами на лотосі. Він потрапив до Ват На Пхра Мен за Рами III, але його походження оспорюють: напис Прайї Чай Вічита виводить його з Ват Махатхат в Аюттхаї й називає його родом зі Шрі-Ланки; запис доби Рами V каже, що він походить із Ват Пхра Мен у Накхон Патхомі, і дослідник Жан Буасельє відкинув саме цей храм, але не район Накхон Патхому.
Голова автентична, з великими кучерями, що завиваються проти годинникової стрілки всупереч канону; передпліччя — пізніші реконструкції, і тому обидві руки лежать на колінах, тоді як права була підведена в жесті навчання. Зображенню бракує й трону: археолог Жан-Ів Клеє приписав йому уламок того самого каменю, нині в Національному музеї Пхра Патхом Чеді, хоча місце знахідки не певне. Усередині каплиці аудіогід простежує долю цього відсутнього шматка.
Коріння, срібло й амулет проти поразки
Ступи й віхара Луанг Пхо Кхао
Коротко про цю зупинку
Позаду убосота вишикувано ряд цегляних дзвоноподібних ступ зі зламаними верхівками, і одну з них обіймає коріння баньяна. За кілька кроків віхара зберігає Луанг Пхо Кхао, Білого Батька, Будду в позі перемоги над Марою, цілком вкритого сріблом, чий блиск дав йому ім’я і який нині зосереджує пахощі, підношення та побожність мешканців.
Ця побожність не лише місцева. 3 березня 2023 року тодішній прем’єр-міністр Прает Чан-о-ча, відвідуючи Аюттхаю, вийшов з убосота Ват Сала Пун і, поза розкладом, що вів його до Віхан Пхра Монгкхон Бопхіт і Ват Пхра Сі Санпхет, спершу звернув до Ват На Пхра Мен, щоб уклінитися коронованому Будді. Цей жест зрозуміли як хлет, умилостивний акт: віддати шану в храмі, який ворог не зруйнував і чий Будда, як вірять, відвертає супротивників. Між цеглою, яку коріння поступово ковтають, і сріблом, відполірованим підношеннями, остання зупинка аудіогіда замикає історію храму, що досі має роботу.
