Великий храм Перемоги
Аудіогід Ват Яй Чай Монгкхон (Wat Yai Chai Mongkhon)
Діючий монастир Аюттхаї, що за хроніками виник на місці вогнища двох принців, де найвища чеді провінції нагадує про герць на слонах і про життя, помилувані на прохання ченця.
- 45 хв аудіо
- Діючий буддійський монастир
Його історія починається, за хроніковою традицією, 1357 року, коли король У-Тхонг заснував монастир Ват Па Кео там, де звелів спалити двох принців, померлих від холери, і передав його ченцям, висвяченим на Шрі-Ланці. Теперішня назва, «Великий храм Щасливої Перемоги», пов'язана з великою чеді, яку традиція приписує королю Наресуану після його перемоги 1592 року. Нині на території зібрано цю дзвоноподібну чеді на 15-метровій терасі, галерею сидячих будд, понад двадцять чеді-супутників, лежачого Будду приблизно 17 метрів і убосот 1979 року.
Після падіння Аюттхаї 1767 року монастир було покинуто; група китайців розкопала його руїни й знайшла велику кількість золота, а шукачі скарбів понівечили лежачого Будду, якого не відновили до 1965 року. 1957 року він офіційно знову став храмом із постійними ченцями, а 27 жовтня 2026 року, наступного дня після завершення дощового усамітнення, 33 з них спустилися процесією від великої чеді, щоб прийняти підношення черниць і вірян у білому.
Що подивитися
- Велика чеді Чай Монгкхон — Найвища в провінції, на квадратній терасі зі стороною 32,40 метра
- Східні сходи — Ведуть на 15-метрову терасу й до камери реліквій
- Лежачий Будда — Близько 17 метрів просто неба, відновлений 1965 року після грабунку
- Галерея сидячих будд — Ряди зображень із шафрановим покривалом навколо чеді
- Убосот 1979 року — Зберігає Пхра Пхутхха Чай Монгкхон, головне зображення з пісковику
На південному сході острова Аюттхая Ват Яй Чай Монгкхон (วัดใหญ่ชัยมงคล) — не чергова руїна стародавнього королівства Сіам, а діючий монастир із постійними ченцями, що розрісся навколо найвищої чеді провінції Пхра Накхон Сі Аюттхая. Його назва означає «Великий храм Щасливої Перемоги», а перемога, на яку вона вказує, — 1592 року, коли король Наресуан розбив бірманське військо при Нонг Сараї, вбивши в єдиноборстві верхи на слоні бірманського спадкоємця престолу.
Історія Ват Яй Чай Монгкхон за хроніковою традицією починається з вогнища. 1357 року, 1900-го за буддійською ерою, король У-Тхонг, Рамадхібаді I, звелів ексгумувати й спалити тіла принців Чао Кео та Чао Тхая, які померли від холери, і заснував на місці кремації монастир під назвою Ват Па Кео. Його посіла громада ченців, висвячених на Шрі-Ланці за школою майстра Ратани Махатхери; У-Тхонг призначив її настоятелем Сомдета Пхра Ванрата і проголосив храм королівським монастирем лісового ордену. Це походження остаточно не встановлене: провінційний туризм лише як гіпотезу відносить заснування до першої фази Аюттхаї, і висловлювали припущення, що на цьому місці раніше стояв кхмерський комплекс.
Той лісовий монастир ніколи не був осторонь політики. 1548 року група змовників зібралася в його проповідницькій залі й запалила свічки як оракул, щоб вирішити, чи скидати узурпатора Кхуна Воравонгса; після перевороту принц Тхіанрача зійшов на трон як король Маха Чакрапхат. Наприкінці 1766 року, коли бірманці оточили столицю, флот Аюттхаї зосередився у Ват Па Кео, і звідси вийшов авангард Прайя Пхет Бурі, якого зрештою схопили й стратили. За документованим переказом, серед командирів того флоту був Прайя Так, майбутній король Таксин, який відступив до Ват Пхічай і Ват Круай за кілька місяців до остаточного падіння. Є навіть європейський відгомін: голландець Єремія ван Фліт розповідає у щоденнику, що голова факторії просив настоятеля храму під назвою Тхімпхіатхей, свого друга й дуже впливового, заступитися перед королем за голландців, які напилися й здійняли галас. Голландські мапи підписують цей монастир як «Тіанпіатай», хоча ідентифікація не певна.
Архітектура Ват Яй Чай Монгкхон вибудувана навколо великої дзвоноподібної чеді, піднятої на квадратній терасі з меншими чеді в кутах і оточеної галереєю сидячих будд та понад двадцятьма чеді-супутниками. Біля входу просто неба лежить лежачий Будда; навпроти здіймається убосот, відбудований 1979 року, а на території — святилище Наресуана, завершене 2001 року. Щоб дізнатися, що подивитися у Ват Яй Чай Монгкхон, аудіогід проводить ним за чотири зупинки і 45 хвилин, від лежачого Будди до тераси великої чеді й убосота. Нитка, яка їх поєднує, одна: найвища вежа Аюттхаї славить не лише перемогу, а й помилувані життя.
Інший герць на слонах, у якому загинули двоє принців, лежить в основі Ват Ратчабурана, королівського храму 1424 року в центрі острова. Приблизно за 1,6 км, біля річки, Ват Пханан Чоенг — інший діючий храм південного сходу, із сидячим Буддою на 19 метрів.
Білий Будда на королівському вогнищі
Лежачий Будда
Коротко про цю зупинку
Маршрут починається біля входу, перед побіленим лежачим Буддою приблизно 17 метрів, що спочиває просто неба серед решток своєї віхани. Він лежить з півночі на південь, головою на південь, обличчям на схід, і його спокій оманливий: це реконструкція 1965 року.
Первісна постать походить із часів Наресуана. Вона опинилася просто неба, коли завалилася віхана, що її вкривала, і зрештою була зруйнована шукачами скарбів. Монастир стояв покинутий від другого падіння Аюттхаї 1767 року, і в якийсь пізніший момент група китайців розкопала його руїни й знайшла велику кількість золота.
Під цією історією грабунку лежить давніша, історія заснування: за хроніками, ця земля була місцем вогнища, на якому король У-Тхонг звелів спалити 1357 року принців Чао Кео та Чао Тхая, померлих від холери. Перед білою постаттю аудіогід зводить кремацію, відкопане золото й реконструкцію в одну історію.
Монах, що просив у Наресуана життя
Галерея сидячих будд
Коротко про цю зупинку
Друга зупинка обходить галерею, яка оточує велику чеді. Уздовж її внутрішнього муру вишикувані ряди сидячих будд у жесті закликання землі за свідка, нової роботи, багато з яких із шафрановим покривалом через плече. Від колишньої критої галереї на виду лишилися лише початки стовпів, відсутність, що окреслює колишній дах. Ззовні понад двадцять чеді-супутників різних розмірів зберігають прах давніх покровителів храму.
Над муром виглядає велика чеді, і її походження пов’язане з помилуванням. Після перемоги 1592 року при Нонг Сараї, де Наресуан убив Маха Упарачу, бірманського спадкоємця престолу, в єдиноборстві верхи на слоні, король хотів стратити командирів, які не змогли за ним угнатися в бою. Патріарх монастиря Сомдет Пхра Ванрат прийшов із 25 ченцями просити помилування для цих воїнів і порадив замість того звести велику чеді.
Посада не завжди виходила такою щасливою. За документованим переказом, 1561 року патріарх Па Кео визначив слушну мить, щоб принц Сі Сін, наймолодший син короля Чайрачі та цариці Сі Суда Чан, повстав проти короля Маха Чакрапхата. Повстання зазнало невдачі, Сі Сін помер у королівському палаці, і, коли роль ченця було доведено, король звелів його стратити. Серед будд галереї аудіогід зіставляє двох патріархів: того, хто читав зорі для перевороту, і того, хто просив у короля життя.
Усередині вежі перемоги
Тераса великої чеді
Коротко про цю зупинку
Велика чеді Чай Монгкхон — дзвоноподібна чеді, що спочиває на квадратній терасі зі стороною 32,40 метра і висотою 15 метрів. Крута драбина зі східного боку веде на цю першу терасу, звідки відкривається вид на територію й рівнину, і входить у купол, де видно камеру, що зберігала реліквії. Вона й досі найвища чеді провінції Пхра Накхон Сі Аюттхая.
Менш ясно, хто її звів і яка вона заввишки. Традиція й провінційний туризм приписують її Наресуану, який нібито звелів збудувати її як меморіал своєї перемоги над Маха Упарачею, і тоді монастир з Ват Па Кео став Ват Яй Чай Монгкхон. Але Королівські хроніки Аюттхаї не фіксують її будівництва, а те, що Наресуан її відновив і розбудував, — припущення. З висотою те саме: цифра 1 сен і 1 ва, близько 42 метрів, співіснує з іншими опублікованими, близько 60 і навіть близько 92 метрів.
У XVII столітті Єремія ван Фліт записав те, що розповідали в Аюттхаї про гостру вежу Тхімпхіатхея, одного з чотирьох головних храмів королівства: там, казали, був закопаний рубін майже незлічимої вартості, якого стерегли мерці, вірні раби, принесені в жертву, щоб їхній дух вічно охороняв скарб господаря. Чи є Тхімпхіатхей цим монастирем, оспорюють. На вершині тераси аудіогід перевіряє цю легенду на порожній камері реліквій.
Ченці, що повернулися до руїн
Убосот
Коротко про цю зупинку
Остання зупинка стає перед убосотом, залою висвячення. Його звів 1979 року настоятель Пхра Пхаванаранґсі з Департаментом образотворчих мистецтв: 16 на 44 метри, він зберігає на виду давні рештки та головне зображення Пхра Пхутхха Чай Монгкхон з пісковику, частково вкрите сусальним золотом.
Перед цією будівлею було повернення. Група ченців, послушників і черниць на чолі з Пхра Чалуай Суттхамо оселилася в руїнах для медитації, і 1957 року, 2500-го за буддійською ерою, храм офіційно з покинутого став храмом із постійними ченцями. Ця громада й досі користується великою чеді: 27 жовтня 2026 року, наступного дня після завершення дощового усамітнення, 33 ченці спустилися від неї процесією в обряді Так Бат Тхево і пройшли понад 300 метрів, щоб прийняти підношення черниць і вірян у білому.
У святилищі короля Наресуана на території громадяться бойові півні з кераміки й гіпсу, підношення, які таїландці з усієї країни приносять королю-воїну. Легенда каже, що замолоду Наресуан побився об заклад з бірманським принцом, що Аюттхая буде вільною, якщо його півень переможе в бою, і півень переміг; найпобожніші — народжені в рік півня, які приносять дедалі оздобленіші фігурки в пошуках удачі. Перед убосотом аудіогід завершує маршрут поверненням ченців до дому, який їхні попередники залишили руїнами.
