Склеп королівського золота
Аудіогід Ват Ратчабурана (Wat Ratchaburana)
Королівський храм, що постав 1424 року від подвійної смерті двох принців, які загинули в герці на слонах, чий пранг ховав розписаний склеп із понад 100 кілограмами золота, який грабіжники розтрощили 1957 року.
- 45 хв аудіо
- Королівський храм Аюттхаї
Ват Ратчабурана постав 1424 року як королівський храм: за офіційною історіографією, король Боромарачатхірат II, званий також Чао Сам Прайя, заснував його, щоб прийняти прах двох своїх старших братів, які загинули в герці на слонах, хоча інші версії хронік змінюють дату чи засновника. Його пранг у формі качана кукурудзи, найкраще збережений на острові, здіймається серед чотирьох кутових чеді, що зображують гору Меру, з оригінальними штукатурними рельєфами гаруд на нагах, між зруйнованою королівською віхарою на сході й убосотом на заході.
Під вежею ховався склеп із трьох складених одна на одну камер. 1957 року банда грабіжників, серед яких за розповіддю про скандал були й поліцейські, що охороняли храм, дісталася верхньої камери раніше за археологів, і частину золота продали, і воно ніколи не знайшлося. Попри це офіційні розкопки 1958 року дали понад 100 кілограмів золота, близько 2 000 підношень, понад 100 000 обітних табличок і королівський меч перемоги, які нині експонуються в Національному музеї Чао Сам Прайя.
Що подивитися
- Центральний пранг — Найкраще збережена вежа острова з чотирма чеді, що змальовують гору Меру
- Склеп із трьох камер — Розписи з постатями й китайськими знаками, майже стерті
- Штукатурні гаруди — Оригінальні рельєфи міфічних птахів, що кидаються на наг
- Скарб 1958 року — Понад 100 кілограмів золота й королівський меч Пхра Саенг Кхан Чай Сі
- Чеді Ай і Чеді Йі — Дві чеді на місці герцю на слонах 1424 року
У центрі колишнього острова Аюттхая здіймається Ват Ратчабурана (วัดราชบูรณะ), королівський храм, чий пранг, вежа у формі качана кукурудзи, найкраще збережений на острові. Ззовні він скидається на ще одну руїну з цегли й безголових будд; усередині ж був скринею. Під вежею ховався склеп із трьох складених камер, де зберігалися золото, реліквії Будди та понад сто тисяч обітних табличок, доки 1957 року банда грабіжників не дісталася туди раніше за археологів.
Історія Ват Ратчабурана починається з герцю. 1424 року, по смерті короля Інтхараші, його сини Чао Ай Прайя і Чао Йі Прайя зійшлися верхи на слонах біля мосту Па Тхан, і обидва загинули в бою. Молодший брат, Чао Сам Прайя, що вже став королем Боромарачатхіратом II, звелів звести дві чеді на місці герцю й заснував храм, щоб прийняти прах братів. Так визначає офіційна історіографія, заснована на Дамронгу Раджануппхапі; версія хронік Луанга Прасоета датує герць 786 роком ери Чула Сакарат, а інші версії приписують заснування Екатхосароту. Немає згоди й щодо того, кому було присвячено пам’ятку: двом братам, кремації їхнього батька Інтхараші чи, як вважає Національний музей Чао Сам Прайя після вивчення золота, реліквіям Будди, знайденим у найнижчій камері.
Архітектура Ват Ратчабурана вибудувана на осі схід–захід: на сході — велика королівська віхара, нині самі стіни й фундаменти; у центрі — пранг із чотирма кутовими чеді, образ гори Меру; на заході, окремо, — убосот із піднятим ґанком; а навколо — основи клуатру, що оточував вежу. Храм пережив і вогонь, і воду. За документованим переказом, у п’ятницю ввечері грудня 1766 року у Тха Сай, піщаній пристані, спалахнула велика пожежа, що рушила на Ват Ратчабурана й Ват Махатхат і знищила понад десять тисяч монастирських будівель і домів; тієї ж ночі майбутній король Таксин тікав зі свого табору й здалеку бачив місто, освітлене полум’ям. Восени 2011 року повені серйозно пошкодили храм.
Щоб дізнатися, що подивитися у Ват Ратчабурана, аудіогід проводить ним за чотири зупинки і 45 хвилин, від королівської віхари до склепу й назад до клуатру. Скарбу тут уже немає: золото, королівський меч і таблички експонуються в Національному музеї Чао Сам Прайя, за кілька хвилин пішки, де зберігається й репродукція у натуральну величину та кольорі розписів другого рівня склепу, на керамічній плитці, надрукованій у Сіґа (Японія), бо склеп планують закрити для відвідувачів через поступове руйнування. У храмі лишилася вежа, порожня, як відкрита скриня, та історія, яку аудіогід розповідає всередині неї.
Навпроти Ват Махатхат сховав під своїм прангом інший склеп, відкритий 1956 року. Інший герць на слонах, Наресуана 1592 року, пов’язують із великою чеді Ват Яй Чай Монгкхон, а на півночі, за Кхлонг Са Буа, Ват На Пхра Мен — один із небагатьох храмів, що врятували свій інтер’єр 1767 року.
Королівська зала на згадку про двох загиблих братів
Королівська віхара
Коротко про цю зупинку
Маршрут починається на східному краю, біля королівської віхари, великої зали зібрань храму. Нині від неї лишилися самі стіни й фундаменти: дерев’яний багаторівневий дах зник, а в глухих стінах прорізані вертикальні вентиляційні щілини. На заході, в глибині, здіймається пранг.
Усе, що видно з цієї зали, існує через герць. 1424 року, по смерті короля Інтхараші, його старші сини, Чао Ай Прайя і Чао Йі Прайя, зійшлися верхи на слонах біля мосту Па Тхан. Обидва впали тяжко пораненими, з перерізаним горлом в одну мить, і загинули в бою. Молодший брат, Чао Сам Прайя, вже як король Боромарачатхірат II, заснував храм, щоб прийняти їхній прах.
Навпроти храму, на перехресті Наресуан-роуд і Чікун-роуд, біля мосту Па Тхан, досі стоять Чеді Ай і Чеді Йі, дві цегляні чеді з восьмигранною основою, які король звелів звести на місці бою. З віхари аудіогід читає весь храм як меморіал і відтворює те, що сталося на тому перехресті.
Ворон на вершині гори Меру
Центральний пранг і кутові чеді
Коротко про цю зупинку
Центральний пранг здіймається на цоколі з виступами на півночі й півдні у формі крил. Це найкраще збережена частина храму, а до його целли піднімаються крутими сходами зі східного, північного й південного боків. У чотирьох кутах чотири звужені чеді, всі збережені, завершують разом із вежею образ гори Меру, центру буддійського космосу.
На першому ярусі вежі збереглися рельєфи з оригінальної штукатурки: гаруди, що кидаються на наг, інші міфічні істоти й квіти лотоса. Кілька гаруд в основі втратили голову. Те, що решта лишається на місці, почасти завдячує недавній реставрації: після повеней восени 2011 року Департамент образотворчих мистецтв і німецький проєкт GRASP із Кельнським університетом прикладних наук зміцнили між груднем 2011-го та 2013 роком штукатурку й фундаменти храму.
За переказом, вершина цієї вежі стала сценою віщування. Незадовго до того, як Аюттхая 1767 року потрапила до рук бірманців, прилетів ворон і сам настромився на вістря пранга, а місто сприйняло цю сцену як знак власного кінця. Біля підніжжя східних сходів аудіогід підіймає погляд від гаруд до цього завершення.
Камера, яку розтрощили 1957 року
Склеп пранга
Коротко про цю зупинку
З целли пранга вниз веде вузька драбина, яку Департамент образотворчих мистецтв збудував 1958 року. Вона веде до склепу: трьох великих камер, складених по вертикалі, найнижча на рівні землі. Верхня, приблизно 3 метри завдовжки, зберігає майже стерті розписи з китайськими постатями, де ще читаються деякі китайські знаки. Нижче, в келії, де вміщається лише одна людина, на розписах зображено Будду з учнями, дерева й птахів із позолоченими частинами.
До цієї верхньої камери банда грабіжників дісталася 23 вересня 1957 року, поки Департамент образотворчих мистецтв зволікав із запланованими розкопками. Хронологія різниться залежно від джерела: одні відносять пограбування до 1956 року, інші говорять про три ночі розкопок, з 25 по 27 вересня 1957-го. Розповідь про скандал додає поворот: серед грабіжників були поліцейські, що охороняли храм, і один із них, агент, хотів отримати при розподілі найцінніші речі. П’яний, він з’явився у своєму відділку, вихваляючись, його командир затримав його, і затримання потягло за собою всю банду.
Поліція повернула частину здобичі, приблизно п’яту частину вкраденого чи менше, за тією ж розповіддю. Невідома кількість золота так і не знайшлася, бо його одразу продали торговцям і колекціонерам. Коли склеп відкритий, аудіогід розповідає про ніч злочину саме там, де це сталося.
Меч і золото, що зникли
Рештки клуатру й обезголовлені будди
Коротко про цю зупинку
Навколо пранга та його чеді лишаються основи клуатру, галереї, що їх оточувала, із розбитими й безголовими зображеннями Будди. Склеп порожній, і на цій останній зупинці важить те, що з нього вийшло. Офіційні розкопки Департаменту образотворчих мистецтв, розпочаті 1958 року, видобули близько 2 000 підношень і понад 100 кілограмів золота, серед них два предмети з Кашміру й три будди зі Шрі-Ланки. Камери були заповнені понад 100 000 обітних табличок, складених упорядковано, із зображеннями Будди з Таїланду, Індії, Бірми, Індонезії та Непалу.
Окрасою є Пхра Саенг Кхан Чай Сі, королівський меч перемоги, а більшість золота становлять королівські відзнаки монарха. Третя, найнижча камера зберігала реліквії Будди, що визначає пранг як королівський реліквійник у центрі міста. Частину табличок продали, щоб профінансувати Національний музей Чао Сам Прайя, названий на честь короля-засновника й відкритий 26 грудня 1961 року для експонування скарбу. 2005 року поширилася також новина про золотий шолом чи корону, знайдену в музеї в США; її автентичність і можливе походження з цього склепу так і лишаються нез’ясованими.
За народним повір’ям, пограбування розбудило прокляття духа-охоронця скарбу: королівський меч випромінив сліпуче світло, небо стало тривожним, кілька грабіжників збожеволіли, крамниці, що купували речі, закрилися, а всі причетні скінчили трагічно. Історію пов’язують із Пу Сом Фао Сап, привидом, що охороняє закопані скарби, і дехто стверджує, що бачив охоронницю прикутою до макета золотої ступи в залі музею, де виставлено скарб. Самі сусіди, опитані 2013 року, визнавали, що розповіді сильно перебільшені, а найвідоміша сцена, де збожеволілий грабіжник танцював на ринку Хуа Ро з королівським мечем, суперечить розповіді про арешт: меч знайшли притуленим до стіни будинку, де банда ділила здобич, а той танець був роками пізніше, з театральним мечем лікай. Серед безголових будд аудіогід завершує маршрут перед вежею, що втратила скарб і зберегла історію.
